Добіг кінця ювілейний рік 100-ої річниці смерті вельмишановного слуги Божого Венантія Катажинця OFMConv.
На завершенні ювілею, 30-31 березня 2022 р., у Кальварії Пацлавській, біля Перемишля, були присутніми генеральний міністр Ордену фр. Карлос Альберто Тровареллі, вищі настоятелі Федерації Центральної та Східної Європи (Foederatio Europae Mediae et Orientalis – FEMO), брати, які готуються до чернечого і священицького життя разом зі своїми вчителями з цього регіону світу, брати з Польщі та шанувальники кандидата на вівтарі тощо. „Ми не святкуємо смерті фр. Венантія, але, як віримо, його народження для неба. Ми знаходимось тут для того, щоб подякувати Господу Богу за його гарне життя, за його віру, надію і любов. Захоплюємося цією постаттю, його наукою, а передусім його свідоцтвом”, – звернувся до присутніх фр. Мар’ян Голомб, міністр провінції св. Антонія і бл. Якова Стрепи в Польщі (Краків) і голова Федерації Центральної та Східної Європи. „І молимося до Бога про диво, про надзвичайний знак, який буде для нас, для Церкви, для Святішого Отця доказом того, що настав вже той час бути винесеним на вівтарі”, – додав.
Цю виняткову і живу постять з кінця ХІХ – початку ХХ століття пригадали актори театру та кіно з Варшави, показуючи „Transformatio” – одноактний твір з епілогом, режисури Міхала Хоросінського.
У свою чергу фр. Здзіслав Кіяс, відповідальний у нашому Ордені за приготування і ведення беатифікаційного процесу Слуги Божого, у своїй конференції порівняв фр. Венантія Катажинця з, молодшим від нього на п’ять років, другом св. Максиміліаном Марією Кольбе, і довів, що „святі розпізнають святих”. „Максиміліан розпізнав святість свого співбрата. Він зробив багато, аби цю святість розпізнали також й інші, його співбрати і весь Орден. (…) Максиміліан підбадьорював Венантія, а Венантій підбадьорював Максиміліана. Вони навзаєм підбадьорювали себе, аби не зупинитися на шляху до досконалості. Один не заздрив іншому, але хотів, щоб його товариш зростав, ставав ще гарніший”, – ствердив.
Генеральний міністр, під час зустрічі з семінаристами, юніористами, новіціями, постулантами та їхніми старшими настоятелями і вчителями, заохочував до того, щоб брати, наслідуючи приклад фр. Венантія, вміли розпізнавати і виконувати Божу волю в реальності, в якій вони знаходяться; щоб перемінювалися, як вчить цього Євангеліє, наверталися і творили нові відносини; щоб ставали місійною спільнотою; щоб були транспарентними; щоб уподібнювалися до Христа; щоб несли надію собі навзаєм і світу; щоб вмирали для себе, а жили для інших; щоб ті, котрим вони служать або будуть служити, сказали про них колись: „Вони нас любили”.
У гомілії генеральний міністр вказував на вельмишановного слугу Божого як на взірець до наслідування, як на людину, яка міцно вірила в те, чим жила, і хотіла робити це в досконалий спосіб.
З огляду на війну, яка відбувається по-сусідськи, за два кілометри, в Україні, брати молилися про мир для цієї вимученої землі. Це там, в Обидові, поблизу Львова, народився фр. Венантій Катажинець, і звідти, з Кам’янця-Подільського, прибув до Кальварії Пацлавської чудотворний образ Матері Божої.
„Наша зустріч відбувається в особливий час – неподалік від того місця, по другу сторону кордону, відбувається жорстока війна. Війна, яка приносить знищення, смерть невинних, розпач і біль багатьох людей. Тому прагнемо, щоб у ці дні, з цього святого пагорба лунала молитва про мир, про закінчення війни, про надію. Сам фр. Венантій, під час загрози вторгнення російських військ у 1914 р., завдяки своєму самовладанню і молитві повертав душевний мир людям, яких огортав страх. Нехай і тепер він буде нашим заступником перед Богом”, – говорив фр. Мар’ян Голомб.
У символічний спосіб брати випустили чотирьох білих голубів, щоб подібно до біблійного опису потопу, вони стали передвісниками нового життя в мирі.
Окрім того генеральний міністр навідав прикордонну каплицю Матері Божої Фатімської, яка в 40-их роках ХХ ст. була сильно зруйнована. Її обстріляли радянські солдати і лише чотири роки тому каплицю відбудовано.
Вельмишановний слуга Божий Венантій Катажинець був вірним послідовником св. Франциска Ассізького. Його знали як доброго сповідника та проповідника. Він приваблював вірних своєю побожністю, скромністю і ревністю. Також він був вчителем новіціїв, а пізніше викладачем філософії та грецької мови у Львові. Теж служив важкохворим людям і монахиням. Жив всього лиш 32 роки (1889-1921). Помер, будучи в очах інших людей, святим. „Фр. Венантій не намагався робити щось надзвичайне, але звичайні речі він виконував у надзвичайний спосіб”, – говорив про нього його друг св. Максиміліан Марія Кольбе.
Фр. Ян М.Шевек
