КОСІВ - Монастир Матері Божої св. Розарія

КОСІВ - Монастир Матері Божої св. Розарія

Монастирі та костели в Косові

 У цій гірській місцевості римсько-католицька парафія була розлогою, охоплювала кільканадцять місцевостей, кілька каплиць і костелів.

Історія францисканців у цьому містечку є короткою, але бурхливою. Перший монастир францисканців у Косові був збудований на, пожертвувані в 1740 р., кошти Юрія і Маріанни Дзєдушицьких. Перший костел св. Миколая Єпископа був дерев’яним. Він згорів у 1771 р. Другий костел, також дерев’яний, був побудований Тадеушом Дзєдушицьким. Близько 1790 р. австрійською владою був ліквідований монастир, а парафія перейшла до дієцезіальних священиків. Другий храм також згорів у 1881 р.

Після пожежі другого костелу, дієцезіальні священики вибудували мурований костел Матері Божої Розарієвої, який був освячений у 1897 р. Костел був побудований в неоготичному стилі, мав три нави та три вівтарі: Матері Божої Розарієвої, Серця Ісуса і св. Миколая.

Вдруге францисканці прибули до Косова в січні 1938 р., на запрошення архієпископа Болеслава Твардовського. Місцевість налічувала тоді 10000 мешканців, з яких 1500 були католиками латинського обряду. Після прибуття брати менші розбудували плебанію, щоб та відповідала вимогам монастиря. Разом із Косовом францисканці взяли під душпастирську опіку, віддалену на 40 км від Косова, місцевість Жаб’є, яка сьогодні є столицею району, а від 70-их років ХХ ст. називається Верховиною. У 1927 р. там проживало близько 8000 мешканців, з яких 59 чоловік були вірними римсько-католицької парафії. Костел в Жаб’єму був мурований; збудований у 1909 р. на пожертви місцевих вірних і туристів. Поруч із костелом знаходився дерев’яний житловий будинок.

У 1939 р. в Косові перебувало четверо братів, а двоє – у Жаб’єму. Від початку війни в Косові перебував теж міністр провінції о. Вікентій Борунь, секретар провінції і львівський настоятель, які після нападу Радянського Союзу 17 вересня втекли до Румунії.

У цей час розділилися також місцеві душпастирі. Двоє виїхало до Румунії, один заміняв настоятеля в Пістині, інший – у Снятині. Під час Радянської окупації в косівському монастирі знаходилося податкове управління. Натомість плебанію в Жаб’єму зайняло німецьке військо. У листопаді 1942 р. німці арештували о. Віта Новаковського. Тим часом бандерівці сіяли страх в околиці та ночами нападали на плебанії і вбивали римсько-католицьких священиків. Впродовж 1943 р. у львівській архідієцезії українськими партизанами вбито 10 римсько-католицьких священиків, стільки ж – німцями, натомість у 1944 р. бандерівці вбили 17 священиків, німці – 4. Рятуючи своє життя, ченці разом із вірними ховалися на ніч у вежі костелу. На поч. 1944 р. бандерівці спалили костел у Косові та Пістині. Відтоді вірні та душпастирі збиралися в каплиці на цвинтарі, яка збереглася до наших днів. 6 грудня 1944 р. двоє отців виїхало до Львова, а на місці залишився о. Євгеній Венгжин, який разом із вірними покинув Косів 2 червня 1945 р., у рамах репатріації.

У 70-их роках ХХ ст. на місці розібраного костелу, який після війни був складом добрив, збудовано Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва.

Поруч із навчальним закладом, на давньому кладовищі, знаходиться новий костел Матері Божої Розарієвої, побудований архідієцезією у 2004-2008 р.р. Біля костелу знаходиться старий монастир францисканців, в якому мешкають сестри феліціанки. Сестри провадять там світлицю св. Франциска для дітей.