Рим, 9 серпня 2021
До усіх Співбратів в Ордені, до всіх Паломників
Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому (1 Йн 4,16)
Дорогі,
Вісімдесята річниця смерті Св. Максиміліана Марії Кольбе та п’ятдесятиліття його беатифікації є нагодою для роздумів у світлі його духовної спадщини, позначеної любов’ю. Ув’язнення в концентраційному таборі Аушвіц, увінчане смертю в камері голоду, відкриває перед нами історію його безустанного крокування дорогою святості й любові.
Морок камери, розпромінений молитовним свідоцтвом Святого Максиміліана і слова потіхи, які він скеровував до товаришів по недолі, показують нам, що на цьому місці пониження людини він збудував вівтар, на якому людська і священицька гідність францисканського монаха возносяться, аби освітлювати «цей складний світ», як зазначив про це Йоан Павло ІІ.
ДОРОГА ЛЮБОВІ
Безмежна любов є рисою, яка чітко вирізняє життя нашого Святого Мученика.
Передусім це була любов до Матері Божої, яка наповнювала серце малого «Раймунда» – тоді ще дитини – і яка, в юнацькому віці, спонукала його вдягнути францисканський габіт. Вона розпалювала його під час чернечої формації і навчання у Кракові та Римі. Додавала здібностей, завдяки яким, незважаючи на молодий вік, він міг оцінювати події цього особливого збігу історичних обставин. Також любов до братерської спільноти, і рішення, щоб у автентичний спосіб бути католицьким священиком. Врешті любов до всіх людей, яка проявлялася через його невтомний труд євангелізації та формування праведного сумління людей тамтих часів. І все для того, аби через місійний запал і, героїчну любов, «віддати себе Непорочній Марії» і скласти своє життя в жертві Церкві та світові.
Все це не є ділом самої лиш волі людини, але є дорогою життя чеснотами, яке свідчить про досвідчення Божої любові як основної мотивації життя Святого Мученика.
ПРОРОЧА ПРИСУТНІСТЬ
Глибина любові, з якою Святий Максиміліан віддав своє буття Непорочній, щоб «стати подібним до Неї» і невтомне служіння братам, у пророчий спосіб впливає на сенс нашого життя.
Ключ до зрозуміння цього пророцтва не залежить від святості нашого життя, тому що це могло б спонукати нас до ствердження, що ми неспроможні жити у такий спосіб, але щоб «любити», бути віруючими людьми, сповненими любові до інших. Ось дорога для нас: віддавати самих себе як жертву, милу Богові.
Пророча присутність Бога, якої в своєму житті досвідчив Святий Максиміліан, не є нічим іншим, як присутністю Любові Бога в історії спасіння людей його часів.
Як пише Папа Франциск «[…] історія показує, що вона любить повторюватися. Розгораються споконвічні конфлікти, які, начебто, вже у минулому. Відроджуються закриті, гострі, сповнені гніву та агресії, націоналізми […]. Добро, так само як любов, справедливість і солідарність, не осягається раз і на завжди; їх потрібно здобувати кожного дня» (Fratelli tutti, 11).
Ось пророцтво: у світі, яким керують різноманітні системи егоїстичних інтересів і нелюдяних режимів – жити любов’ю та свідчити про любов, про посвячення себе на служіння другій людині, гідність і турботу про спасіння інших.
НОВІ СТВОРІННЯ У РУКАХ ПЕРШОЇ ВІДКУПЛЕНОЇ
Можливо нам ніколи не вдасться повністю посвятити себе Непорочній, як це вчинив наш Святий. У багатьох місцях слушно підкреслено, що у його випадку це не був звичайний акт побожності. Я особисто розглядаю його цілковиту посвяту себе Непорочній як найбільш піднесену з побожностей: у повному відреченні від себе, екзистенціальну, таку що формує наше життя з Богом, за прикладом Непорочної, яка повністю дозволила Святому Духові проникнути себе.
Тому йде мова просто не про те, аби бути альтруїстами у цьому «складному світі», але про те, щоб бути новим створінням.
У Непорочній Марії, Першій відкупленій Особі, через заслуги Її Сина, також і ми самі можемо стати новим створінням, відновлюючи нашу відданість Богу, отриману при хрещенні. Це – християнський спосіб запропонувати світові нову якість життя: відновлюватися особисто, щоб відновлювати (навертати до Бога) світ.
Отець Кольбе навчає нас, щоб ми не боялися мріяти, тому що разом із Непорочною можна робити великі діла.
ЗАКІНЧЕННЯ ТА ВІТАННЯ
Закінчуючи цей лист, прагну з надією та довірою споглядати на дар святості, яким Бог обдарував Свого Слугу Святого Максиміліана.
Передусім звертаюся до тих, які моляться до нього та з довірою і за його прикладом посвячують себе Непорочній Марії, щоб із ревністю давали свідоцтво любові Бога до людей та приєднувалися до нових завдань Церкви.
Святий Іриней Ліонський говорить, що «славою Бога є кожна людина». У цьому баченні величі людства в стосунку до Бога ми можемо зауважити велику дію любові, яка є шляхом до гідності для братів і сестер усіх часів. Це шлях, який дозволяє нам бути знаряддям Бога в руках Непорочної, щоб для себе самих вмирати і воскресати до нового життя. Тоді пожертва нашого життя стає найбільшим ділом, завдяки чому ми насправді будуємо цивілізацію Любові.
Вітаю усіх Співбратів Ордену Братів Менших Конвентуальних і усіх, хто відбув паломництво з ціллю святкування цієї річниці.
Бажаю всілякого Добра в Господі! Благословення Бога і заступництво Серафимського Отця Святого Франциска нехай будуть з усіма Вами.
Бр. Карлос A. Тровареллі OFMConv
Генеральний Міністр
Тлумачення з польської мови Добош Мар’яна Михайлівна