НЕЗАБАРОМ УРОЧИСТІСТЬ СВ. ФРАНЦИСКА

НЕЗАБАРОМ УРОЧИСТІСТЬ СВ. ФРАНЦИСКА

1 жовтня, в день спомину св. Терези від Дитятка Ісус, у францисканському храмі св. Антонія у Львовірозпочалося приготування до святкування урочистості засновника Ордену – св. Франциска Ассизького. Щоб краще пережити урочистість, глибше пізнати, зрозуміти і ще більше полюбити цього великого Святого, слава якого не тьмяніє, незважаючи на майже 800 років, які минули від часу його смерті (1226), вірні мають можливість духовно приготуватися впродовж трьох днів слухаючи проповіді присвячені св. Франциску.

І ДЕНЬ

Під час ранкової і вечірньої Євхаристії о. Павло Одой пов’язав тему своєї проповіді з Роком Віри, оголошеного Папою Бенедиктом XVI з жовтня цього року. Він, наголосивши на тому, що багатьох людей буденність настільки засмоктує, що вони перестають помічати і задумуватися над найважливішими, найосновнішими життєвими справами, показав як зародилася і розвивалася віра у житті св. Франциска.
Св. Франциск був звичайнісінькою людиною: не закінчив семінарії, відвідував лише парафіяльну школу, знав трохи латини, трохи вмів писати та читати, хоч походив з християнської сім’ї, його духовне життя не відзначалося нічим винятковим, поки Франциск не вирішив зреалізувати свою юнацьку мрію стати лицарем.
На шляху до лицарської слави його зустрів Бог запитуючи «Франциску, кому хочеш служити Пану чи слузі?» і від цього моменту розпочався його діалог з Богом, його пізнання Бога – живого, справжнього. Відкритість св. Франциска на заклик Всевишнього, віра, що це не власні фантазії, тільки голос самого Творця, привели св. Франциска до вершин святості і допомогли стати таким святим, яким ми його знаємо – убогим, покірним, радісним.
Кульмінаційним моментом навернення була зустріч з прокаженим і знову віра допомогла побачити св. Франциску в людині, тіло якої було зігниле, з огидним запахом образ самого Господа. О. Павло процитував також особисте свідоцтво навернення св. Франциска, записане у його заповіті: «Мені, брату Франциску, Господь дав так розпочати життя покути: коли я був у гріхах, вигляд прокажених видавався мені дуже неприємний. І Господь сам впровадив мене поміж них і я чинив їм милосердя. І коли відходив від них, то те, що здавалося мені гірким, змінилося в солодкість душі і тіла; і потім, не чекаючи довго, я покинув світ» (Testamentum, 1-4).
Св. Франциск у своїй вірі дослівно прийняв і реалізував у своєму житті місійне послання Апостолів проголошувати Євангеліє. Його простою, глибокою і щирою вірою можна лише захоплюватися: запитуючи Ісуса: «Що маю робити, Господи?» св. Франциск щоденно відчитував відповідь у Божому Слові і йшов проголошувати світові Добру Новину своїм життям і словом, даючи собі сучасним і нам приклад євангелічної досконалості і реалізації Божого покликання.
ІІ день
2 жовтня, коли Церква згадує у Літургії святих Ангелів Хранителів, о. Павло продовжував свої роздуми про віру св. Франциска, наголошуючи на тому, що 11 жовтня 2012 р. Папа Бенедикт ХVІ урочисто відкриє Рік Віри. Адже віра, найбільший скарб кожного християнина, є ласкою, якою Господь щедро обдаровує кожного. Однак, потрібно мати смирення, щоб прийняти цей дар, щоб відмовитися від власних планів, від власних поглядів на життя і прийняти те, що хтось знає краще за мене, що для мене необхідне і важливе. Так, як сталося в житті св. Франциска – він відмовився від своє прекрасної мрії стати лицарем, залишив свої прагнення і прийняв нове покликання, дане самим Богом, прийняв нові мрії, нові бажання. Якою була віра св. Франциска після його зустрічі з живим Богом та радикального навернення, як вона проявлялася у житті, у молитві, чим вирізняється францисканський дух – такі були основні мотиви проповіді цього дня.
ІІІ день
Третій день приготувань був присвячений свободі, що в особливий спосіб виражається в надзвичайній убогості св. Франциска, який бажав нічого іншого, як тільки чинити волю Отця Небесного. Заради цього він позбувся всього і всі свої зусилля присвятив служінню Богу, в якому бачив свій скарб і надію. Його прагнення – те, чим сам жив і що заповів своїм духовним синам в Уставі Францисканського Ордену, було життя згідно з Євангелієм – в послусі, без власності і в чистоті, тобто бути досконало схожим на Христа. За свідченням св. Клари св. Франциск, зреалізував ідеал Євангелія показуючи іншим шлях, яким є Ісус Христос. Убогість в розумінні св. Франциска – це бути наповненим Богом, це бути голим перед Господом, відкинувши, віддавши все, що людське, навіть гріхи і слабкості. І тоді стаючи в своїй злиденності, усвідомлюючи, що все походить від Бога, кожна людина може повторити за пророком Ісаєю і св. Франциском: ”Ось я. Пошли мене. Я весь Твій”.
Трідуум присвячений св. Францискові завершився особливим францисканським богослужінням – Транзітусом, що є спомином блаженної смерті Святого, його переходом з земної дійсності до вічного щастя в небі. На цей урочистий момент молодь св. Антонія приготувала розважання про чесноти, якими славний був св. Франциск – смирення, чистота, послух… Після молитов і зачитаного фрагменту з біографії авторства Томи з Челяно, який описує смерть Святого, своє слово до вірних скерував і о. Владислав Лізун – настоятель монастиря св. Франциска у Львові. Він говорив, що це важливий момент переходу, звертаючи увагу на те, з якою великою любов’ю очікував свою Сестру Смерть св. Франциск, знаючи, що Ісус, якого любив понад усе, відчинить йому двері Божого Царства, де приготоване місце для кожного з нас. Св. Франциск, досконало з’єднаний зі страждаючим Христом, дав нам приклад гідної смерті, так як і бл. Папа Йоан Павло ІІ. Смерть цих людей була зануренням у Христа – якщо для людини Христос є усім, тоді немає страху перед стражданням, горем, смертю; тоді за св. Павлом можна повторити ”живу вже не я, але живе в мені Христос”; тоді разом зі св. Франциском можна молитися: ”я довірився Тобі, Господи, за життя, прийми мене у годину смерті”.
Урочистість св. Франциска
Урочиста відпустова Євхаристія в храмі св. Антонія відбулася ввечері і вже за давньою традицією, котра сягає початків францисканського життя, у цей урочистий день промовити слово Боже були запрошені Отці Домініканці, так як і Францисканці проголошують проповідь до вірних у домініканських храмах в день спомину св. Домініка.
О. Якуб з храму Матері Божої Громничної у своєму слові дуже гарно і душевно говорив про таку чесноту св. Франциска, як убогість, а тему проповіді він пов’язав з об’явленнями св. Катерини з Сієни, яка жила приблизно 150 років після св. Франциска. Господь, об’являючись св. Катерині, сказав, що найбільшою чеснотою в очах Божих була саме убогість, якою так прославився св. Патріарх. О. Якуб також наголосив, що св. Катерина зовсім не згадує про  матеріальну бідність, але вона говорить про убогість духовну, котра дозволяє стати людині вільною, радісною і відкритою для Бога та всіх Його створінь. Адже скільки людей бідних прагне благ матеріальних і серце їхнє прив’язане до цих прагнень, а здобуваючи земне люди відгороджуються від світу та інших людей високими мурами, боячись втратити те, що мають. Але ще гіршою від матеріальної є прив’язаність душі, коли людина прагне бути кимсь надзвичайним, хоче привернути до себе увагу, бути вагомою в очах інших людей за будь-яку ціну.