Паломництво – це життя, в якому мандруємо до Бога

Паломництво – це життя, в якому мандруємо до Бога

– Чому ти йдеш у цьому паломництві?
– Бо я дуже хочу бути християнином,  бути  добрим для усіх і бути чемним, слухати маму і тата, – відповідає шестирічний Андрійко, найменший учасник паломництва до Санктуарію Матері Божої у селищі Більшівці, що на Івано-Франківщині. Він разом з хресною мамою долучився до львівської групи паломників у селі Липівка.

На моє наступне запитання хлопець також знає чітку відповідь:
– А хто такий християнин? – запитую малечу.
– То є служитель Ісуса! 
Майже 350 паломників прийшли до селища Більшівці 14 липня, аби взяти участь в ХІ Францисканській зустрічі молоді під назвою «Ідемо на Зустріч». Кожен, мабуть, знав, навіщо йде… Майже 30 кілометрів пішки щоденно, 4-5 днів у дорозі. Хтось – зі Львова, хтось – з Тернополя, а також зі Снятина Івано-Франківської області. І все задля того, щоби зустрітися… з Самим Богом.
{gallery}FSM11/01{/gallery}
Я долучилася до групи, яка йшла зі Львова. Одна з учасниць паломництва Христина розповідає, що дуже по-особливому переживає цей час: «Я відчуваю, що я є там, де маю бути. Відчуваю, як Бог сильно мене любить. І переконана, що тільки у паломництві можна найбільше досвідчити Його любов. Коли я була меншою, то взагалі не любила багато ходити, і мені здавалися дивними люди, які йдуть пішки кудись далеко. Я не розуміла, навіщо вони йдуть, якщо легше просто сісти у транспорт і приїхати туди, куди потрібно. Але коли я дійсно почала розуміти, які муки терпів за нас Ісус, то усвідомила, що йдучи в паломництві і відчуваючи фізичний біль, переношу лише найменшу частинку того, що Він пережив на хресній дорозі. Звісно, Він набагато більше терпів, але ми можемо взяти на себе хоча б трішки Ісусового страждання.
Також кожен день дороги я можу пожертвувати у намірі якоїсь людини або за здійснення свого бажання чи мрії, – продовжує Христина. – Під час минулорічного паломництва до Більшівців у мене була одна інтенція – щоб батько перестав пити і почав більше молитися, адже він зловживає алкоголем. І я дуже хотіла, щоб це змінилося. І була дуже здивована, коли тато постановив, що під час Різдвяного посту не питиме. Я розумію, що усі так можуть зробити, бо піст триває недовго. І він перестав пити і почав часто читати Святе Письмо. Я була дуже вражена. Адже якщо ми молимося вранці і ввечері, то мій батько окрім ранкової і вечірньої молитви, ще промовляв вервицю в обід. І коли закінчився піст, він все одно не пив. І донині не п’є. І я дякую Богові, що Він так швидко може виконати мою мрію. У цьогорічному паломництві я хочу розпізнати своє покликання, адже закінчила навчання і прагну пізнати, як можу служити Богові, що можу для Нього зробити, де Він мене бачить».
Більшість людей вже не вперше беруть участь у паломництві зі Львова до Більшівців, – розповідає францисканець отець Мар’ян  Мельничук:
«Бачу, що ті, хто хоч раз йшов у цьому паломницві, залишили згадку про нього у своєму серці. Є люди, які вже вчетверте і вп’яте йдуть з нами. Більшу частину з них я вже пам’ятаю, навіть на ім’я. За моїми спостереженнями, 75 відсотків молоді вже знають дорогу до Санктуарію Матері Божої. Між ними – багато єдності і вони творять міцну спільноту. Усі знайомі між собою, спілкуються, серед паломників зав’язується дружба, виникає симпатія. І це дуже гарно. Приємно також, коли люди тебе впізнають».
{gallery}FSM11/07{/gallery}
Учасники паломництва, здебільшого, – молодь, не бракує також і дітей.
«Діти у паломництві дуже активні, – говорить отець Мар’ян. – І коли втомлюються, то сідають у «бусик», щоб перепочити. І дуже швидко відновлюють сили. Виходять і знову бігають і скачуть. Діти також приносять багато радості.
Одним з моїх найбільших вражень цьогорічного паломництва є те, коли я, готуючись до конференції «Ким є Бог для молоді?», підходив і запитував паломників про це. І хлопець Максим віком 10-11 років відповів мені: «Бог є всім для нас, християн».  І ці слова дуже сильно промовили до мене. Мене зачепила ця дитяча мудрусть, що Бог в християнському житті повинен бути всім, повинен бути на першому місці. І зі слів цього хлопчика я розпочав конференцію. У паломництві ми багато вчимося один від одного».
Сестра-юзефітка Августина Петрук говорить, що труднощі у дорозі єднають. «Також мені подобається те, що ніхто не зважає, хто у що вдягнений, хто як виглядає, чи хтось брудний, чи чистий, – продовжує сестра Августина. – Основними є хороший настрій і намір, з яким іде паломник. Важливими для мене також є відкритість людей і те, що тут є час на спільну молитву, роздуми, слухання конференцій та просто буття з іншими людьми.
Час паломництва для мене є відокремленням від світу щоденних обов’язків, праці. Це час, щоб побути сам на сам з Богом, а також із самим собою, це можливість почути себе у тиші. Думаю, те, що Господь в мені змінив за ці дні, буде діяти в моєму житті цілий рік до наступного паломництва.
На мою думку, паломництво є подібним до цілого життя, під час якого ми мандруємо до Бога. І на цьому шляху є і сонце, і дощ ,і сльози, і сміх, і біль, і радість. Але я маю чітку добру мету. Живу цією метою і йду до неї не сама. На цій дорозі ми підтримуємо один одного. І це для мене є дуже важливим».
Підсумовуючи чотириденну дорогу, Отець Мар’ян зауважив, що перший день паломництва є для того, щоб пригадати один одного, другий – найвеселіший, а на третій – вже настає невеличка криза, четвертий день, незважаючи на біль у ногах, додає духу паломникам:
«Відчуваю дуже велику радість,  що ми вже доходимо до Більшівців, – говорить отець Мар’ян. – Вже скоро буде видно купол церкви. І думка про те, що ми увійдемо до Санктуарію Матері Божої, надає найбільше сил останньому дню паломництва».
{gallery}FSM11/08{/gallery}
Паломниця Каріна розповідає, що за всю дорогу дощ застав їхню групу лише один раз, решту днів було сонце: «Було дуже гарячче, і часом було важко йти в обідній час. Але духовно було дуже легко. Я відчувала присутність Бога, Його підтримку. Під час паломництва атмосфера була просто супер! Всі співали, веселилися. Зараз ми вже доходимо до Більшівців, тому вже чекаю цього з нетерпінням. На зустрічі молоді найбільше очікую зустріти Самого Бога і хочу відчути щось таке, чого ще ніколи не відчувала».
Ще в Рогатині до паломництва долучився пес, який виявився настільки вірним, що був із прочанами до кінця і дійшов аж до Більшівців. Молодь жартувала, що у львівському паломництві навертаються навіть собаки. Пес залишився і на зустріч молоді.
А допоки з різних напрямків паломники прямували до Більшівців, готувати костел до зустрічі молоді допомагали 15 студентів з Польщі, які належать до різних францисканських спільнот:
«Нашу участь в зустрічі молоді профінансувала францисканська фундація «Брат Сонця». І ми вирішили приїхати сюди першими у ролі волонтерів, – розповідає Юлія Баран із Варшави. – Думаю, що кожен має свої причини, чому приїхав заздалегідь. Я люблю безкорисливо допомагати, але також знаю, що все, що роблю, є не просто так. Я отримую від цього багато сили і це надає сенс життю. Впроваджує у життя динаміку і насправді щиру автентичну радість. Також перебування тут – це зустріч з іншою людиною. Більшість з нас знали один одного і раніше, але у праці ми більше пізнаємо один одного з іншого боку, бачимо переваги та недоліки кожного. Адже виникають різні труднощі, як от: швидко зреагувати, щось знайти, прив’язати, доклеїти, причепити. І також тут дуже весело і це насправді гарний час».
«Було багато роботи, пов’язаної з прибиранням, – розповідає гість із Кракова Кшиштоф Садло. – Ми розкладали намети, викопували рівчачки, щоб нічліг не залило водою. Також готували костел до приходу паломників. Ми могли працювати і десять годин на день, і більше. Але звісно, це і приємно проведений час. Ми також разом співали, молилися, бавилися. Очевидно, що прагну, аби якнайбільше людей прийшли сюди і могли зустріти Бога. І щоб наша праця послужила іншим і була корисною якомога більшій кількості людей.
А особисто я від зустрічі молоді очікую саме тієї Зустрічі з Господом Богом. Хочу пізнати і людей, які тут живуть, а також те, якою є їхня віра. Можу сказати, що я вже побачив вашу країну зовсім іншою, аніж про неї говорять у пресі та на телебаченні. Адже там візерунок не такий гарний, яким є насправді».
Більшість паломників, дійшовши до Санктуарію Матері Божої, залишилися у Більшівцях на кількаденну зустріч молоді, аби ще більше наповнювати своє серце Богом.
Ірина Кондратюк
{gallery}FSM11/09{/gallery}