У францисканському середовищі є добре відомим і широко використовується привітання Мир і Добро! Що воно означає? Звідки воно взялося? І як вітав людей св. Франциск? – про це розповідає o. Анджей Зайонц.
Привітання, побажання, благословення
Літо 1226 р. майже закінчилось. Знесилений Франциск, усвідомлюючи свою близьку смерть, покликав одного з братів. І почав йому диктувати свій заповіт. Він хотів записати те, що залишалося найціннішим після нього – весь свій досвід. Серед найважливіших подій, які він перебирав у пам’яті, згадав і той простий факт, що саме Бог вказав йому, щоб він сам та його брати були вісниками миру: „Господь об’явив мені, що ми повинні використовувати привітання: Хай Господь дасть тобі мир „. У заповіті, перед лицем смерті, не пишуть про скороминучі чи поверхневі справи. Тому є очевидним, що справа миру була для Франциска чимсь більшим, ніж просто привітання. Вона стала програмою життя для нього та його братів, яка визначала спосіб їх дій. За цим привітанням стояла їх місія.
Промовляючи слова до зустрічних людей, брати ділились миром як Божою благодаттю, бажаючи його для всіх, хто ставав учасником зустрічі. У такий спосіб також відроджували власну пам’ять про сенс свого покликання як провісників великого Царя, Князя Миру, який діяв і наповнював благодаттю завдяки їх служінню. Це привітання було також формою благословення. Власне так робив сам Франциск, як згадує його біограф: „У кожній проповіді, перш ніж цитувати слово Боже до зібраного народу, він спочатку закликав до миру, кажучи: « Нехай Господь дасть вам мир» „. Його заклик до братів був наступним: „Як ви проголошуєте мир своїми устами, так, а навіть і більше, майте його у своїх серцях. Нехай через вас у нікого не виникне гнів чи згіршення, але завдяки вашій лагідності нехай зазнають миру, доброти та злагоди. Бо ми були покликані щоб піклуватися про зболених, зміцнювати пригнічених, а загублених направити на правильний шлях „.
Бажання добра іншим
Свідомо вимовлене привітання – це не лише свідчення гарних манер, що наказує людям помітити іншу людину, кивок головою, прихильний погляд. Це стосується більше духовного простору, де має місце мир. Прагнення добра іншому, прагнення вберегтись від зла, навіть від поганого слова, бажання і готовність служити іншому – все це будує цей простір. В заохоченнях до євангелічних постав, можна помітити розуміння та лагідність, які свідчать про незвичайний духовний та екзистенційний реалізм Франциска. Він усвідомлює людські обмеження та труднощі в реалізаціїбезумовної любові на щодень: “І любімо своїх ближніх, як самих себе. А якщо хтось не хоче любити їх як себе, нехай хоч не чинить їм зла, але нехай робить добро”.
Отже, ключовим є добро, що не береться нізвідки, але завжди походить від Бога. Франциск це прекрасно знав, і саме тому він так говорив: „І всіляке добро приписуймо Господу Богові Найвищому і визнаваймо Його власністю і дякуймо за все Тому, від якого походить всяке добро”. За словами товаришів св. Франциска в одній із біографій, ще до навернення, був один чоловік, який бігав по Ассижу і вигукував: “Мир та добро! Миру та Добра! ”. Сам Франциск, „наповнений духом пророків, слідуючи за своїм попередником, проголошує мир і проголошує проповіді про спасіння мовою пророків”. І так власне слід розуміти значення цього привітання: як турботу про мир у серці і неминуще добро, яким є вічне спасіння, яке Бог дарує людині, і яке людина бажає іншій людині.
Мир з неба
Посилання на Бога під час роздумів про проблему миру має принципове значення, оскільки людина не здатна створити мир, але вона може прийняти мир від Бога і може ділитися ним з іншими. І коли немає спокою, бо людина не завжди хоче прийняти те, що Бог дає, або коли вона є нетерпляча, і нехтує та відмовляється від Божого дару, то ефективним антидотом стає повернення до Бога. Правильною реакцією на будь-які прояви тривоги, розгубленості та безпорадності, згідно з вказівками Франциска, є – як найпростіший екзорцизм – вдячний заклик до Бога, підкріплений доброю справою: “І коли бачимо або чуємо, що люди зле говорять або зле чинять, або зневажають Бога, ми благословляймо і чинімо добро, і хвалімо Бога, котрий благословен навіки”. Без Бога немає миру, бо мир походить від Бога. І його запорукою є Ісус, „у якому те, що є на небі, й те, що є на землі, було обдароване миром і було поєднане з Всемогутнім Богом”.
Ось чому Франциск, розпочинаючи свій лист до всіх людей, які живуть по всьому світу, бажає їм не просто миру, а „справжнього миру з неба і щирої любові в Господі”. Такий мир з неба найчастіше сходить на землю через людину, яка випромінює доброту до інших. Саме таким був Франциск, який із великим запалом пройшов латинським містечком Поджо-Бустоне і радісно вітав його жителів словами: „Добрий день, добрі люди!” В такий спосіб притягав Боже благословення для них та справжній мир, через який проходить шлях до спасіння.
Анджей Зайонц OFMConv
