– Люби своїх дітей, піклуйся про них, розповідай їм про Бога, а потім дивись, як Він їх веде – сказало святе подружжя Зелія і Людвіг Мартін, батьки двох святих дочок. Чи може для дітей звичайна сім’я бути дорогою до неба? Який рецепт для виховання святого?
Наймолодші канонізовані діти, які не були мучениками – це пастушки з Фатіми: 9-літня Гіацинта і 10-літній Франциск Марто. Тільки 3 роки тому папа Франциск долучив їх до сонму молодих мучеників, які були переслідувані і померли за віру. Тільки у ХХ ст. Церква почала виносити на вівтар дітей і підлітків, які не були мучениками. У 1981р. Конгрегація Канонізаційних Справ задекларувала вік 7 років, як наймолодший вік, в якому дитина є у стані свідомо відповісти на Божу ласку.
– Це дорога Пія Х, який зменшив можливий вік для прийняття Першого Причастя, переконуючи, що завдяки цьому будемо мати святих дітей – підкреслив священник Енніо Апеціті, консультант Канонізаційних Справ, який займався беатифікаційним процесом 15-літнього Карла Акутіса.
Це не моя заслуга
– Його життя показало мені, що неповнолітні святі, це не мініатюри дорослої святості. Їх таємницею є те, що дивлячись серцем, поспішають до неба навіть у не дуже сприятливому середовищі – говорить італійський священник, перефразуючи девіз Акутіса: «Євхаристія – це моя автострада до неба».
– Для кожної мами її дитина виняткова, але надзвичайну дію Бога я почала помічати тільки під час його хвороби. Сама я, дочка невіруючого інтелектуала, була байдужою католичкою. З костелом «зіткнулась» під час Першого Причастя, миропомазання, а потім шлюбу. Це не я була причиною того, що Карл так палко повірив Богу – признається його мама Антоніна. Батько хлопчика Андреа Акутіс заохочував сина до навчання і реалізації своїх захоплень, але з огляду на роботу, не мав для сина дуже багато часу. Під час канікул сім’я багато і охоче подорожувала, відвідувала, до речі, Марійні санктуарії по цілій Європі.
– Дивували мене дилеми моєї дитини. Питав мене, наприклад, чому стадіони повні, а храми пустують. Сердився, коли я купувала дуже дорогі речі і говорив, що більш охоче допоміг би бездомним, з якими товаришував – згадує мама Карла. А батько додає, що син мав сильний характер, бо вмів захищати свої переконання, але не був при цьому святошою. Любив котів, природу і гру на саксофоні. Відколи, на два роки раніше ніж його ровесники, на власне прохання, приступив до Першого Причастя, не було такого дня, щоб він не був на Євхаристії. Щодня молився розарієм. Ніколи не забував про сповідь у першу п’ятницю.
– Коли лейкемія з блискавичною швидкістю забирала його сили, вчилась у нього терплячості і довіри. Він не боявся ставити важкі запитання. Завдяки синові почала молитись – признається схвильована мама. Тепер, коли розповідає про нього у різних школах, завжди показує, створену Карлом, інтернет-сторінку про Євхаристійні чудеса, бо для нього було дуже важливим, щоб люди зрозуміли, що Євхаристія є не тільки символом. Все своє життя Антоніна мала проблеми зі здоров’ям і більше не могла мати дітей. У 5 річницю смерті Карла (він помер у 2006 р.) народила близнят. Вважає це дарунком з неба, бо має там власного, дуже рідного, заступника.
Беатифікаційний процес Карла Акутіса розпочався у 2003 р. У 2018 папа Франциск затвердив декрет про героїчність його чеснот, а в лютому цього року – чудо за його заступництвом, відкриваючи тим самим дорогу до його беатифікації.
7-річна містичка
У першу річницю ампутації хворої ноги попросила у мами торт і зробила гостину. Антоніну Мео, яка мала неповних 7 років, порівнюють з найбільшими містиками. Вона має шанс стати наймолодшою, яка винесена на вівтар в історії Церкви. Писала листи до неба, у яких висилала поцілунки для Ісуса. Помагала їй мама, яка, переконана сповідником, повірила, що її маленькій донечці в саду з’явився Ісус і попросив, щоб вона писала Йому листи, а Він щодня буде їх читати. Кореспонденція стала частішою, коли Ненноліна, так пестливо її називали вдома, захворіла на рак і втратила ногу. «Коханий Ісусе, сьогодні я була дуже вередлива. Завтра постараюсь бути слухняніша і маю надію, що зроблю багато добрих вчинків. Люблю Тебе дуже, але сьогодні обманювала і прошу, щоб Ти мені пробачив. Прошу про це з цілого серця, бо відчуваю великий біль» – диктувала мамі дочка. Ціла сім’я щовечора ставала на коліна молитись розарієм і брала участь у щоденній Євхаристії у римській базиліці Святого Єрусалимського Хреста. Ненноліна, яка була дуже непосидюча, любила притулятись до реліквій хреста, які там знаходились. Уособлювала себе з Ісусом на Хресній дорозі.
До сьогодні теологи дивуються звідки у дитини така зріла віра. «Моя сестра була некерована, могла бути дуже непокірна і дуже вперта» – згадує її старша на 8 років сестра, Маргарита Мео. Розповідаючи про її дитячі вибрики говорила, що коли вона не хотіла їсти, то могла кинути тарілку, або підкупити шоколадкою няню, якщо та не хотіла співати їй колискових. Згадує, що сестра любила слухати розповіді про муку Христа, які замість казок розповідав їй перед сном батько. Коли Ненноліна з’явилась на світ, мама зробила їй знак хреста на чолі і сказала: «Належиш Христові». Напевно навіть не підозрювала, що ці слова будуть мати таке велике значення. У одному з інтерв’ю емоційно згадувала, як її дочка, якій було не повних 2 роки, наслідуючи батьків, намагалась вперше сама незграбно перехреститись. Коли рак вразив легені, голову, руки і горло, усміхалась мамі, кажучи: «Не бійся, Ісус знає, що робить».
Беатифікаційний процес Антоніни Мео закінчився у 1972 р., а декрет про героїчність чеснот Бенедикт ХVІ підписав у 2007 році.
Коли буду на небі…
Марія Тереза Бадано згадувала: «Нашою мрією було мати багато дітей, але все вказувало на те, що ця мрія нездійсненна. 10 років після одруження я погодилась з Божою волею, але мій чоловік щодня просив Його про дитину, якої дуже прагнув». А її чоловік Руджеро додавав: «Справу довірив Марії і почав наполегливо ходити на прощу до одного з ЇЇ санктуаріїв. І сталось чудо. На світ з’явилась Клара. Була звичайна. Любила веселитись і танцювати. Зі своєю подругою Чіккою влаштовувала підвечірки з шоколадом. Не була особливо побожна». «Пам’ятаю, як колись я запропонувала дочці разом помолитись, то почула рішучу відмову і залишила її у спокої, сказавши, що сама за неї помолюсь» – згадувала мама.
Ситуація змінилась, коли у віці 9 років Клара довідалась про рух Фоколяри і з дитячим ентузіазмом завірила своє серце Ісусові. «Це почало змінювати наше родинне життя. Ми дуже зблизились» – говорив Руджеро Бадано. Його жінка згадувала, що коли дуже вагалась чи відпускати дочку на перший самостійний виїзд, Клара їй відповіла: «Я не сама, зі мною Ісус». Під час свого виїзду призналась, як написала у своєму щоденнику, що «самотній Ісус є ключем до єдності з Богом», вибрала Його єдиним нареченим.
Батьки, яких питали, яка була їх дочка, винесена на вівтарі, відповідали коротко – нормальна. Була непосидюча, мріяла стати стюардесою або лікарем, мала багато планів на майбутнє.
Одного разу під час гри в теніс Клара несподівано впала. Діагноз не давав надії – найбільш болісний з можливих рак кісток. Мала тоді 17 років. «Довідавшись про діагноз, на 25 хвилин закрилась сама у кімнаті на розмову з Богом. Віддала Йому все і ніколи з цієї дороги не зійшла» – розповідає мати. Батьки визнають, що прекрасно розуміли, що їх дочка мала виняткові стосунки з Богом. Коли параліч розвивався, вона спокійно говорила: «Ісус ніби хлором відбілює мої темні плямки гріха, як буду у небі, буду біла як сніг». «Моє серце розривалось, коли перед смертю сказала мені: «Мамо, ти повинна бути щаслива, бо я є щаслива» – говорила Марія Тереза Бадано.
Клара Бадано померла у 1990 р. Мала 19 років. У 2010 р. була оголошена блаженною.
Життя таке прекрасне
12 літній Сільвіо мріяв стати вчителем, однак рак кісток швидко прикував його до інвалідного крісла. Терпіння жертвував за своїх ровесників. Коли йшов на чергову хіміотерапію, говорив батькові: «Іду третій раз упасти під хрестом, як Ісус». Коли мама подарувала йому друкарську машинку, перше речення надрукував власне до неї: «Дякую Тобі, матусю, що я є на світі, що Ти дала мені життя. Воно таке прекрасне!».
«На самому початку своєї хресної дороги син схопився за розарій. Не розлучався з ним ані на хвилину» – згадував його батько Оттавіо. «Коли помирав, я тримала сина за руку, а він повторював: «Мамо, Ісус Христос дуже мене любить і забирає на небо» – розповідала Габріела Оттавіо. «Наш син мав виняткову вразливість у порівнянні з ровесниками. Коли б жив сьогодні, то напевно би користувався соціальними мережами, щоб розповідати про свою любов до Ісуса і Матері Божої. А ми просто виховали його у звичайній вірі. Однак він отримав якесь виняткове світло, яке просвітило його серце, обличчя і душу, а також наше життя» – признався батько Оттавіо Дісейня.
Італійські єпископи назвали Сільвіо гігантом Євангелія. Коли його маму питали, чи вона усвідомлює, що виховала маленького святого, вона скромно відповідала: «Ми тільки віддали йому усе своє серце і намагались давати добрий приклад своїм життям». Сільвіо Дісейня помер 1995 р., а у 2014 р. папа Франциск затвердив декрет про героїчність його чеснот.
Молодість – не перешкода
Неможливо перелічити усіх дітей і підлітків, які чекають у «черзі на вівтар». Церква усе більше стає відкритою на ці втілення світла, любові і безмежної довіри Богу, які не в змозі здійснити дорослі. У цій групі є маленький «шпигун» Ісуса, Маттео Фарріна, який хотів бути між ровесниками, щоб непомітно, як вірус, заразити їх невиліковною хворобою – Любов’ю. Зачарований прикладом своїх батьків написав вірш про вірне коханню подружжя, яке було разом усе життя. Хотів жити так, як вони, з Сереною, заради якої відмовився від бажання бути місіонером. Та не вдалось це здійснити. Шестилітню боротьбу з пухлиною мозку закінчив перед 18-тим днем народження (помер у 2009 р.). «То він нас потішав, кажучи, що Бог вибирає тих, яких найбільше любить» – говорить Паола, мама хлопчика. Згадує його почуття гумору і золоті думки, які до цього часу любить повторювати: «Втеча від проблем – це як лікування грипу краплями до носа. На хвилину цим покращуємо самопочуття, але не станемо здоровими». Його беатифікаційний процес триває від 2016 року.
Якщо святість є даром, то ніхто на нього не заслуговує більше, ніж діти. Добре, що Церква все частіше виносить їх на вівтарі. Бо, як говорив Пій ХІІ, оголошуючи святим 14-літнього Домініка Савіо – «Дитинство є прекрасне і багате релігійною і моральною енергією. Не потрібно вірити в те, що молодий вік є перешкодою для святості. Також сьогодні є, напевно, багато святих серед дітей».
Gość Niedzielny nr 22/2020