”Двері віри” (пор. Діян 14,27) завжди для нас відчинені. Ведуть вони до життя в єдності з Богом і дозволяють ввійти до Його Церкви… Переступити цей поріг означає вирушити в дорогу, яка триває все життя…
(Бенедикт XVI, Апостольське Послання ”Porta Fidei”)
11 жовтня 2012 р. з нагоди 50-річчя відкриття Другого Ватиканського Собору, а також в 20 річницю опублікування Катехизму Католицької Церкви розпочався Рік Віри, оголошений Святішим Отцем Бенедиктом XVI, який триватиме до 24 листопада 2013 р.
Цього дня Отці-Францисканці урочисто відкрили цей знаменний Рік в храмі св. Антонія у Львові. ”Віра родиться зі слухання, а тим, що ми чуємо є Слово Боже; віра, правди віри зібрані, кодифіковані знаходяться в Катехизмі Католицької Церкви – такими словами розпочав вечірню Євхаристію о. Павло Одой – Господь є з нами і прагне, щоб ми Його відкривали кожного дня наново, щораз глибше, більше і щиріше, щоб ми з’єдналися з Ним і саме це є вірою”.
Під час проповіді о. Павло розвинув свою думку на тему віри, яка має в собі два складники: перший – це глибоке внутрішнє переконання про істинність чогось, другим, необхідним елементом є довіра комусь, кому людина вірить. Такими є справжні динамічні стосунки з Господом – єдиним Богом. Відвертаючись до Бога плечима ми показуємо недосконалість нашої віри, але попри все людина довіряє Йому, шукає Його, має велике прагнення знайти Його, навіть якщо відійшла дуже далеко. І тут проявляється велике значення довіри до Бога, яка залишається, яка нас несе, навіть тоді, коли ми віру втрачаємо.
Заохочуючи читати Біблію о. Павло звернув увагу на велику кількість Божих обітниць, записаних у Святому Писанні. І кожен з нас в Ісусі Христі має доступ до цих обітниць, отриманих від Бога, а Бог, абсолютно нічим необмежений, якому ніщо не може перешкодити, у своїй всемогутності сповнить все, що обіцяє. Зі сторони людини потрібна лише віра, і вірячи в Бога, кожен досвідчить у своєму житті сповнення Божих обітниць. Яскравим прикладом такої віри є Авраам, який незважаючи на старість свою та своєї дружини Сари, незважаючи на те, що по-людськи це було неможливо, повірив.
Віра – це бачити ті речі, які зараз, на даний момент людина не бачить; це переконання про речі, яких не можемо торкнутися, не можемо перевірити. Залишається лише віра і довіра до Господа Бога. В такі моменти людина дивиться очима серця, очима віри і довіри і радіє з того, що Бог обіцяв; але так важко повірити, важко довіритися Богу, не маючи можливості чогось дослідити, побачити; не можна побачити Бога, Ісуса, глибшу, більшу дійсність, що втікає від наших органів чуттів.
А на завершення о. Павло торкнувся теми кризи, яка не оминає нікого, хто крокує дорогою віри. І знову на прикладі Авраама Отець показав як людина повинна себе вести у таких ситуаціях – потрібно йти до Бога, показати Йому свій біль, розповісти про свої сумніви.
І як Авраамові у важкий момент Бог показав зоряне небо, ще раз підтверджуючи свої слова, свою обітницю, так кожного віруючого Господь не залишить, підтримає, укріпить своїм словом, яке ми повинні шукати у Святому Писанні, що у особливий спосіб поряд з Катехизмом Католицької Церкви виекспоноване у цей Рік, а наша віра є гарантією того, що сповняться в нашому житті обітниці Божі.