Ювілейний Рік 100-ї річниці смерті Слуги Божого о. Венантія Катажинця

Ювілейний Рік 100-ї річниці смерті Слуги Божого о. Венантія Катажинця

31 березня францисканці конвентуальні розпочинають Ювілейний Рік 100-ї річниці переходу о. Венантія із земного життя у вічність. Вдячні Богові за дар Слуги Божого, ми хочемо більше пізнати його життя та духовність.

Життя

О. Венантій народився 7 жовтня 1889 року в селі Обидові біля Львова, у біднійселянській родині. При хрещенні отримав ім’я Йосип. У віці 19 років вступив до Ордену Братів Менших Конвентуальних (францисканців). Новіціат відбув у Львові, пізніше продовжив формацію і навчання в семінарії у Кракові.

У 1914 році був висвячений на священника в Санктуарії  св. Франциска в Кракові i був призначений на своє перше місце служіння – до монастиря в Чишках коло Львова. Він віддано служив вірним, особливо у сповідальниці та на амвоні. Здобував прихильність своєю скромністю, правдивою убогістю і спокійною, дуже стриманою посмішкою. Через рік він був обраний магістром новіціату. Тож отець приїхав до Львова, де чотири роки присвятив себе вихованню наймолодших ченців. Одночасно він також був магістром семінаристів та викладачем філософії, латини та грецької мови. Отець Венантій не шкодував своїх сил також за межами монастиря, виголошував конференції та проводив реколекції для сестер, систематично відвідуючи хворих в онкологічній лікарні. Його працю постійно супроводжувала глибока молитва.

Всі свої справи він довіряв Марії, стаючи ентузіастом і апостолом Лицаря Непорочної. O. Mаксиміліан запропонував йому співпрацю при створенні редакції Лицаря Непорочної.

Через туберкульоз і перевтому, o. Венантій змушений був виїхати на відпочинок спочатку до Ганачова, a потім до Кальварії Пацлавської. Але і тут він не шкодував себе. Незважаючи на зиму, він багато часу сповідав в неопальованому костелі. Хвороба прогресувала настільки, що 31 березня 1921 року отець помер.

  1. Максиміліан, вже після смерті свого приятеля, просив його про заступництво в справі видання першого номеру Лицаря Непорочної. Коли журнал, незважаючи на багато серйозних труднощів, вийшов у січні 1922 року, o. Максиміліан як головний редактор висловив вдячність у своїй статті о. Венантію, називаючи його покровителем журналу. O. Максиміліан був переконаний у святості о. Венантія, і він першим старався опублікувати його біографію, щоб познайомити з ним якомога більше людей.

Духовність

Що зробив o. Венантій? Що надзвичайного було в цій людині? Що може нас сьогодні вразити в ньому? Приклад o. Венантія показує велич щоденної, сумлінної праці, а також конкретної та справжньої любові. Свої обов’язки завжди виконував з любов’ю, також вмів побачити потреби іншої людини. Часто, працюючи для інших, він забував про себе (що відобразилось на його поганому здоров’ї).

Він не мріяв про великі апостольські справи, про місії чи мученицьку смерть. Не чекав коли трапиться нагода для надзвичайних досягнень. Покликання до святості реалізовував там, де знаходився. Знав, що кожне місце, в якому Бог ставить людину, є добрим щоб свічити про любов Христа.

  1. Венантій нагадує нам про дуже важливу річ в житті християнина: голодного, нагого, відкинутого Бога треба зауважити найперше в тих, хто живе найближче, під спільним дахом, хто щоденно очікує на жест доброти, вдячості та розради. Він міг би висловитись тим, що сказала Maти Тереза з Калькути: “Так легко любити людей, які знаходяться далеко від нас, набагато важче любити тих, хто є близько.
  2. Венантій розумів, що святість полягає не в тому, щоб бути надзвичайним, а в тому, щоб любити Бога i людину в сірості і щоденних турботах. Своєю поставою нагадує і сьогодні, що світ потребує любові щодня. Чи ви, отже, їсте, чи пєте, чи щонебудь робите, усе робіть на славу Божу! “(1Koр. 10, 31) – це правда, з якою утотожнювався Слуга Божий. Сам говорив: “Не кожний може робити надзвичайні речі, але кожний може виконувати свої обовязки….

Щоденна святість вимагає багато енергії. O. Венантій вказує на її невичерпне джерело в житті і близькості з Богом: “У Бозі  людина знайде справжнього друга, який ніколи її не залишить, ніколи не підведе, який задовільнить всі її потреби, якщо людина буде часто думати про Нього і підносити до Нього своє серце, тобто буде шукати Бога цілим серцем, в кожній праці і в будь-яких обставинах життя… Якщо хочемо знайти Бога, поспішаймо до Пресвятих Дарів….

Сучасна заклопотана людина, занурена в безліч проблем, може задати питання, а яка святість потрібна нам сьогодні? І відповідь проста – звичайна. Так само відповів би о. Венантій. Бо хіба насамперед не йдеться про звичайну, як життя, повсякденну святість? O. Венантій є безумовно одним з учителів на цій дорозі. Багато можна від нього навчитись. Важливим є то, що сказав про нього св. Максиміліан Кольбе: “O.Венантій у надзвичайний спосіб виконував звичайні справи. Ця надзвичайність приховує в собі мир, покору, радість, а понад усе – любов. Як можна показати цю любов? O. Венантій відповідає просто: “Давайте лише любити, і ми скоро навчимось різних знаків, які будуть свідчити про нашу любов.

Культ цього францисканця триває вже сто років. Отець Венантій Катажинець помер в Кальварії Пацлавській у віці 32 років. Скромний і звичайний у житті, а після смерті випрошує для нас різні ласки, зцілення та навернення.