Джованні Соджу народився 1 квітня 1883 р. в Норбелло (Сардинія). У 1894 р., маючи всього лиш 11 років, Джованні переїхав до Сассарі, де спершу навчався у гімназії та ліцеї, а пізніше – в університеті, на юридичному факультеті. Його родина винайняла невелике помешкання і брати, один за одним, приєдналися до нього. Будучи найстаршим, він став головою родини і почав навчати братів християнського життя.
У 1905 р., у віці 22 років, Джованні отримав диплом юриста, написавши роботу на тему „Церква і рабство”, в якій з відвагою показав і захистив вирішальний вклад Церкви у скасування рабства.
У 1908 р., після повернення з армії та проведення одного року разом зі своєю родиною, Джованні попросив прийняти його до Ордену Братів Менших Конвентуальних. Активно і з радістю він пройшов початкову формацію в монастирі св. Франциска Ассізького в Орістано, і водночас, окрім ознайомлення з документами в сфері францисканської духовності, вивчав теологію і канонічне право.
Пресвітерські свячення Джованні прийняв 28 липня 1912 р. Він продовжував навчання і 23 грудня 1913 р. став доктором теології.
У 1914 р. став настоятелем кафедрального собору в Боза. У 1917 р. на недовгий час відійшов з парафії, ставши військовим капеланом. На провінційному капітулі (15-24 липня 1919 р.) був обраний секретарем провінції та наставником братів з новіціату. На наступному капітулі, у 1922 р., був затверджений наставником братів з новіціату і обраний настоятелем монастиря в Орістано.
Переломний момент у житті о. Джованні настав у 1925 р. Відповідаючи на заохочення папи Пія ХІ, скероване до всіх чернечих згромаджень, стосовно зміцнення місійної активності ad gentes генеральний капітул Ордену Братів Менших Конвентуальних у 1925 р. вирішив відкрити дві місії. Генеральний міністр вислав лист до всіх провінцій Ордену, в якому попросив братів, аби ті захотіли відповісти на звернення папи. Відповідей прийшло настільки мало, що не було можливості відкрити навіть однієї місії. О. Луїджі Карта, провінційний міністр Сардинії, повідомив про цю складну ситуацію о. Джованні, який рішуче відреагував: „Відступити, о ні! Якщо інші не відповідають, то відповімо ми. Я сам та інші – погоджуємося на це”. Міністр провінції, не зволікаючи, зв’язався з різними монахами зі Сардинії, і невдовзі знайшлася достатня кількість охочих, щоб відкрити місію в Китаї.
Приготування до від’їзду пройшло дуже швидко. Вже 7 липня о. Джованні Соджу, враз із п’ятьма іншими братами, залишив Сардинію і 19 липня, біля гробу св. Франциска в Ассізі, генеральний міністр вручив усім місійний хрест. 24 липня францисканці були на аудієнції в папи, а 31 липня – вирушили з Бріндізі до Китаю.
Подорож кораблем тривала 43 дні. 11 вересня, після прибуття в порт Шанхаю, дорога залишалася ще далекою, адже потрібно було дістатися до Хінган. До місцевості, де мала відкритися місія, францисканці прибули 5 листопада, тобто через 55 днів від моменту прибуття до Шанхаю.
Місіонери відразу ж приступили до роботи і, через деякий час, осягнули хороші результати. У звіті, висланому влітку 1929 р. до генеральної курії, чотири роки після приїзду, йде мова про 5 чернечих домів, де постійно перебувають місіонери, 15 початкових шкіл, 4 дитячі будинки, 4 аптеки, 3 костели та 17 каплиць, 5187 катехуменів, 1142 охрещених і численні навернення.
Місія у Хінган, площа якої 25 тис. км квадратних і яка налічує близько 2 млн. жителів, 28 березня 1928 р. була заснована як апостольська префектура, а 8 серпня того ж року о. Джованні був призначений першим апостольським префектом.
Слуга Божий жив у Хінган, проте регулярно відвідував місіонерів, які служили в інших місцях. Під час однієї з таких подорожей, 12 листопада 1930 р., повертаючись після освячення нового храму та уділення миропомазання 28 кандидатам, о. Джованні був вбитий зграєю бандитів.
Так насправді бандити шукали, в основному, грошей, проте не можна виключити, що був теж і релігійний мотив, оскільки з о. Джованні поверталося також четверо світських людей, з яких двоє були язичниками, а він і двоє християн були вбиті.
