Слуга Божий народився в Румунії в 1931 р. У вересні 1945 р. поступив до нижчої францисканської семінарії, де навчався три роки. Через переслідування Католицької Церкви та націоналізацію шкіл йому довелося закінчити освіту в ліцеї Бакау. Пізніше розпочав навчання на медичному факультеті в Іаші, який закінчив у 1957 році.
Він був лікарем до самої своєї смерті. У 1972 році в нього виявили захворювання товстої кишки. Лікарі вважали, що скоро помре. Однак він подолав свою хворобу, а його видужання всі визнали задиво.
Він підтримував зв’язок з францисканцями (Орден Братів Менших Конвентуальних), особливо з о. Георгом Патрашу, і вирішив розпочати підготовку до монашого життя та священства. Під керуванням міністра румунської провінції який діяв у підпіллі, він таємно відбув свій новіціат, і у 1976 р.склав тимчасові обіти та у 1979 р. склав вічні обіти. 14 вересня 1980 р. він був висвячений на священника.
Отець Мартин продовжував працювати в лікарні лікарем, приховуючи від таємних працівників міліції, що він монах і священник. Щодня відправляв Святу Месу у своєму помешканні, де мавневелику каплицю. Через перебування у постійній молитві вірні називали його „лікарем, який багато молиться”, і, бачачи його доброту і ревне служіння, вони говорили, що він є „наш отець лікар”. Він дбав не лише про фізичне здоров’я пацієнтів, а й про їхнє духовне життя, заохочуючи до молтви, сповіді та врегулювання питань, пов’язаних з укладенням таїнства шлюбу. Перш за все боровся з проведенням абортів і відстоював людську гідність особи та її невід’ємні права. Незважаючи на ворожість тодішнього комуністичного режиму, він також підтримував будівництво кількох церков.
Під час паломництва до Риму на беатифікацію румунського капуцинського монаха бр. Геремія да Валакхія, що відбулася 30 жовтня 1983 р., взяв участь у Святій Месі як „світська особа” і прочитав один із намірів молитви вірних, додавши при цьому від себе кілька слів, що насторожило розвідувальні служби, що слідували за ним. Він був визнаний священником таємною поліцією і з того часу почалося переслідування, що призвело до смерті 12 липня 1986 р.
Через рік після його смерті вода з криниці поруч з будинком у рідному місті почала пахнути та смакувати, як троянди. За дуже короткий час місто Гальбені стало місцем паломництва, і такий розвиток подій викликав серйозну стурбованість у секретної поліції. Появлялись свідчення багатьохчудесних зцілень, і люди почали з довірою молитися через заступництво отця Мартина і просити його про допомогу та необхідні ласки.
Miesiąc: maj 2020
Францисканці у служінні хворим
Відповідаючи на звернення польського прем’єра та старших настоятелів ордену, кілька братів францисканців із краківської провінції працює волонтерами у Будинках Опіки. На профілі у Facebook Інтегрованої Медичної Служби можна прочитати: „Вони…
єп. КОСТЯНТИН МАДЗЬЄРІ (Constantino Mazzieri) † 19.08.1983
Слуга Божий Франциск Костянтин Мадзьєрі народився 25 березня 1889 р. в містечку Аббадіа в Озимо, Італія.
У Кастельфідардо він познайомився з братами меншими конвентуальними, які служили в церкві св. Франциска. Таким чином зростало його покликання до францисканської родини.
До ордену вступив 6 квітня 1904 р. Після річного випробування в 1905 р. склав тимчасові монашіобіти. Протягом наступних років, до 1911 р., він навчався у гімназії, а потім вивчав філософію та теологію. У 1909 р. склав вічні обіти. У 1912 р. прийняв дияконські свячення, а пізніше в цьому ж році був висвячений на священника. Першим покладеним на нього обов’язком була роль вихователя молоді у францисканській семінарії в Республіці Сан-Марино. Через п’ять років його призначили настоятелем семінарії, а потім – секретарем провінції.
У 1930 р. разом з групою братів виїхав на місію до Північної Родезії (нині Замбія). Бувнастоятелем францисканської місії, виявляючи велику віру, мудрість та відвагу в організації цього нового монастиря. У 1938 р. указом Святого Престолу місія була підвищена до статусу апостольської префектури, а Слугу Божого призначено апостольським префектом. У 1949 р., після 11 років виконання цієї функції, він став апостольським вікарієм у Ндолі (Замбія). Через десять років, в 1959 р., місія була реформована в єпархію і Костантин став першим єпископом Ндоли.
Коли через свій вік залишив посаду, і 24 квітня 1966 р. новий ординарій єпархії прийняв управління в єпархії, то єпископ Костантіно попросив, щоб він міг залишатися звичайним місіонером і перенісся до місії св. Терези в Ібензі (Замбія).
В останні роки свого життя, як звичайний монах, він був готовий виконувати будь-яку роботу. У житті спільноти був прикладом для інших монахів, стимулом зануритися у глибоку молитву, до індивідуальної праці та до побудови братерської єдності.
Помер 19 серпня 1983 року, готуючись брати участь у церковних молитвах.
Центр Миру та Поєднання у Більшівцях
При санктуарії Пресвятої Діви Марії Цариці Миру та Поєднання у Більшівцях розташована будівля монастиря, в якій заходиться Центр Миру та Поєднання. Там можна індивідуально приємно провести весняний і літній час,…
о. ЛЕОН ВЕЙТЕЙ (Léone Veuthey) † 7.06.1974
Слуга Божий Леон Вейтей народився 3 березня 1896 р. в Доренасі, невеликому гірському селі у французькій частині Швейцарії.
У 1913-1920 рр. працював вчителем і його запам’ятали як чудового викладача.
У віці 25 років відчув гостре бажання навернутися, і постановив вступити до Ордену Братів Менших Конвентуальних. У 1921-1922 рр. відбув новіціат у Шварценберзі, Німеччина. Тимчасові обіти склав 19 жовтня 1922 р., а вічні обіти – 25 липня 1925 р. Він був висвячений на священника 16 серпня 1925 р.
У 1926-1945 рр. він виконував різні та важливі обов’язки в ордені: викладача у Фрібурзі (Швейцарія), віцеректора Міжнародного Серафимського Коледжу в Римі, дійсного професорааскетичної та містичної теології, історії релігії та думок св. Бонавентури, генерального асистента, викладача філософії в Римі.
24 травня 1945 р. він заснував в Ассізі „Круціату Милосердя”, метою якого було поширити дух служіння серед вірних.
У 1946-1954 рр. він познайомився з Рухом Фоколярі в Римі і з цього знайомства зародилися плідні стосунки, які втілились у 1950 р. у створення “Круціату Єдності”.
У 1954 р. його перевели до Бордо, Франція, де він 11 років виконував функцію вікарія парафії. У 1965 р. повернувся до Риму і прийняв обов’язки духовного керівника та професора Міжнародного Серафимського Коледжу.
У 1969 р. розпочинається дорога страждань Слуги Божого через хворобу Паркінсона, яка спричинила до його смерті. Помер 7 червня 1974 р. у віці 78 років у Римі.
Отець Леон був не лише цінним філософом, богословом, маріологом, педагогом, великим вчителем духовного життя та спекулятивної містики, але й людиною глибокого внутрішнього життя, опорою якого було постійне і сильне бажання досягнути святість. Це бажання він реалізовував слідуючи вказівкам Євангелія за прикладом св. Франциска і реалізував це прагнення у францисканській родині, яку він завжди любив і збагачував своїм життям.
Непересічною є людська і духовна постать о. Леона, який протягом 78 років життя вмів поєднати любов до літератури та поезії, філософії та теології, аскетики та містики, споглядання та дії. Через те слід вважати його одним із найвидатніших представників францисканців ХХ століття.
бр. ЯКІВ БУЛГАРО (Giacomo Bulgaro) † 27.01.1967
Джакомо Булгаро народився 29 січня 1879 р. в Кортічель-Піве поблизу Брешії (північна Італія). Коли йому було 11 років, він переїхав до Брешії з родиною. У 1892 р. батько помер, залишивши матір із п’ятьма маленькими дітьми. Щоб матеріально допомогти матері, Джакомо почав працювати шевцем.
У 1897 р., коли Джакомо було 18 років, померла його мати. Без її контролю Джакомо зійшов з доброго з шляху. Перестав практикувати релігійне життя і попав у погану компанію. Через шість років, 8 грудня 1913 р., у свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, він пережив навернення. Він повернувся до юнацьких ідеалів та цінностей, в яких його виховали батьки.
Наступні 15 років він прожив як зразковий швець і свідок глибокої віри і побожності. Його бачили, як щоденно молиться по декілька годин у церкві св. Івана в Брешії. Він співпрацював зі своєю парафією, опікувався бідними дітьми, які не ходили до церкви. Надав допомогу найбіднішим.
Він був одним із найвідоміших людей Брешії в той час, поруч зі Слугою Божим о. Джованні Баттіста Зуабоні, Джакомо Монтіні та його сина Джованні Баттіста Монтіні, який згодом став папою Павлом VI.
У віці 50 років він приєднався до францисканців (Орден Братів Менших Конвентуальних). Його направили до монастиря св. Франциска Ассізького в Брешії, в якому він 30 років пропрацював на хвіртці монастиря. Він допомагав бідним, жебракам та нужденним. Терпляче і з великим старанням він ремонтував взуття для монахів і жебраків.
Він мав харизму глибокої молитви та послуху перед настоятелями в ордені. Останні роки свого життя він провів у своїй келії в монастирі у самоті. Він прожив майже 90 років. Помер 27 січня 1967 року, похований на місцевому кладовищі.
Лише після його смерті, коли були знайдені його записи, виявилося, що він мав багато містичних переживань. Робив ці записи за наказом сповідника. Вони були написані простою мовою, типовою для малоосвічених людей, але відзначались надзвичайною глибиною духу та глибоким розумінням таємниць віри.
17 листопада 1989 р. розпочався єпархіальний процес його беатифікації. У 1991 році зібрану документацію було передано до Конгрегації з питань святих у Римі. 28 квітня 1994 р. тіло брата Джакомо було перенесено до церкви св. Франциска в Брешії. Його могила – це місце молитви, до якого приходить багато паломників. Своїм життям і діяльністю уподібнився до св. Франциска Ассізького (1182-1226), саме тому його називають Poverrello (Бідняком) з Брешії.