Autor: admin

in 0by

Св. Максиміліан Марія Кольбе († 14.08.1941)

Раймонд (ім’я, отримане при хрещенні), Максиміліан Кольбе народився в Здунській Волі у 1894 році. У Львові, разом із   своїм старшим братом, у 1910 році вступив до ордену францисканців (OFMConv). Тоді отримав ім’я Максиміліан. Від 1912 року навчався в Римі. Там він здобув докторський ступінь з філософії та теології, також там, разом із кількома братами, в 1917 році започатковує рух під назвою Лицарство Непорочної. У Римі в 1918 році був висвячений на священика. Через рік повернувся до Польщі. У січні 1922 року в Кракові розпочав публікацію щомісячного журналу „Лицар Непорочної”.
У 1927 році заснував біля Варшави монастир-видавництво під назвою Непокалянів, який незабаром став великим католицьким пресовим і євангелізаційним осередком. Там друкувалися кілька багатотиражних журналів, а від 1935 року також католицький щоденник „Малий щоденник”. У березні 1936 року його тираж у будні дні становив 115 тисяч примірників, а два роки пізніше досягнув (в 10 різних видавництвах) майже 250 тисяч. Тираж основного щомісячного журналу „Лицар Непорочної” в грудні 1938 року сягнув мільйона примірників.
У 1930 році св. Максиміліан виїхав до Японії, де розпочав друк японського відповідника „Лицаря Непорочної”, а, незабаром, і в Японії заснував монастир (Mugenzai no Sono) на зразок того, що знаходився в Непокалянові. Розпочав організацію подібних закладів у Китаї та Індії. Однак у 1936 році повернувся до Польщі, щоб покерувати Непокаляновом, який на цей час став найбільшим католицьким монастирем у світі. У момент спалаху ІІ світової війни там проживало та працювало приблизно 700 монахів.
У грудні 1938 року в Непокалянові почала діяти власна радіостанція та розпочало надавати трансляцію Радіо Непокалянів. Св. Максиміліан думав над поліпшенням розподілу непокалянівської преси, про будову летовища на території монастиря, з якого могли б злітати літаки з братами монахами за штурвалом. Цей останній план св. Максиміліана та ідею щодо створення відділу фільмів у Непокалянові перекреслив спалах ІІ світової війни.
Після початку ІІ світової війни о. Максиміліана разом з тридцяти чотирма братами арештовано та вивезено спершу до табору в Ламсдорфі, потім до Амтіц та врешті до Остжешова. До Непокалянова він повертається 8 грудня 1939 року. 17 лютого 1941 року його арештовано вдруге та ув’язнено в Павяку, центральній в’язниці Гестапо у Варшаві. 28 травня 1941 року перевезено до концентраційного табору в Аушвіц-Біркенау, де він стає номером 16 670. Тут о. Максиміліан підтримує впавших на дусі, сповідає, ділиться тим, що найцінніше: мискою супу і хлібом. В кінці жертвує своє життя за невідомого в’язня Франциска Гайовнічка.
О. Кольбе помер 14 серпня 1941 року, вбитий нацистами уколом з отрутою, як один із останніх в’язнів, замкнений в камері голоду.
Зарахований до лику блаженних 17 жовтня 1971 року папою Павлом VI, натомість Іван Павло ІІ, 10 жовтня 1982 року, проголосив його святим, називаючи „покровителем нашого тяжкого сьогодення”.

Боже, Ти святого Максиміліана Кольбе, пресвітера і мученика, палаючого любов’ю до Непорочної Діви, наповнив ревністю у спасінні душ і любові до ближніх; † вчини милостиво, щоб ми за його заступництвом на славу Тобі сумлінно трудились у служінні людям * і аж до смерті змогли уподібнитись до Твого Сина. Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.

in 0by

Св. Йоан з Дуклі (†29.09.1484)

В св. Літургії згадуємо 8 липня.
Йоан народився бл. 1414 р. в Дуклі, на Підкарпатті, в заможній міщанській родині. В 30-х роках XV ст. він вів життя пустельника недалеко в горах. Саме там він зрозумів своє покликання – бути монахом.
Роздавши убогим свій маєток, Йоан бл. 1434 р. вступив до Ордену Францисканців у Кросні, звідки його направили вивчати теологію у Краків.
Після формації у Ордені, він прийняв священичі свячення. Йому відразу довірили обов’язки проповідника, що свідчить про його видатні ораторські здібності і хорошу репутацію між братами.
Йоан також виконував функції настоятеля монастиря в Кросні і Львові. Бл. 1443 р. став настоятелем руської кустодії, яка на той час складалася з семи монастирів.
Під час перебування у Львові, Йоан зустрівся з бернардинами, а заохочений їхнім способом життя в 1463 р. став одним із них. Короткий час він працював в Познані, а згодом, аж до смерті, у Львові, де виконував обов’язки сповідника і проповідника, був також душпастирем німців.
Він був ревним монахом, довгі години присвячував молитвам, прославився як великий шанувальник Матері Божої. Під кінець життя Йоан страждав від багатьох хвороб, він втратив зір та мав безвладні ноги.
У славі святості помер у Львові 29 вересня 1484 р., біля його гробу молилися не лише католики двох обрядів, але також православні. Заступництву св. Йоана приписується рятунок Львова в 1648 р., під час облоги міста військом Богдана Хмельницького.

Папа Клемент ХІІ оголосив Йоана блаженним в 1773 р., Йоан Павло ІІ канонізував його 10 червня 1997 р. в Кросні. Мощі св. Йоана знаходяться в його Санктуарії в Дуклі.

Боже, Ти обдарував святого Йоана, пресвітера, чеснотами великої покори і терпеливості; † вчини, щоб ми, наслідуючи його приклад, * отримали таку саму нагороду. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.

in 0by

Бл. Яків Стрепа († 20.10.1409)

Яків Стрепа (Стржемя) народився на землях Краківської дієцезії в 1340 році. Прийшов на світ у родині шляхтичів, яка на своєму гербі мала зображене стремено (пол. стржемя). Звідси і походить його прізвисько „Стржемя”.
В молодому віці Яків вступив до Ордену Францисканців. У 1385-1388 роках був настоятелем монастиря Святого Хреста у Львові. Знали його як здібного посередника в суперечках муніципальних радників із львівським архієпископом тощо. Апостольською Столицею Яків був призначений інквізитором у справах віри в Русі.
У 1375 році вибрано його настоятелем Товариства Братів Паломників для Христа, у рядах якого перебували домініканці та францисканці, які виконували місію євангелізації в Русі та Молдавії. Яків з ревністю та відданістю працював місіонером у Червоній Русі, на Волині, Поділлі та Волощині.
У 1391 році папа Боніфацій IX призначив його Архієпископом Галицьким. На момент прийняття цієї служби архієпископство не мало ні кафедрального собору, ні відповідної кількості священиків і, навіть, територіальні межі не були чітко встановленими. Місцем, яке обрав Яків для розташування курії був францисканський монастир у Львові. Яків планував скликання синоду, на якому хотів перенести архієпископську столицю з Галича до Львова. Але не встиг цього зробити, тому що незабаром помер.
Завдяки зусиллям Якова розпочалась організація просторої галицько-львівської архідієцезії. Він особисто провадив апостольську та душпастирську діяльність, засновував нові парафії. Сам жив дуже скромно, а свої доходи призначав на будівлю храмів і монастирів. Опікою оточував лікарню у Львові, в якій також знаходився притулок для бездомних, хворих і паломників. Ставав на захист населення під час воєнних сутичок і татарських нападів. Бл. Яків відзначався особливим культом до Пресвятих Дарів, а також був великим шанувальником Матері Божої. З історичних джерел відомо той факт, як певного разу, молячись, він просив Марію словами: „Будь мені Матір’ю”. Тоді побачив Пресвяту Діву Марію з Дитям і почув слова: „Маєш Матір і Сина”. На одній з небагатьох єпископських печатей, що збереглись видніє бл. Яків, який стоїть на колінах біля ніг, оточеної хмарою, Матері Божої з Дитям.
Помер бл. Яків 20 жовтня 1409 року. У заповіті наказав, аби продати літургійне вбрання, яке пожертвував йому Владислав Ягайло, а отримані гроші роздати як милостиню. До лику блаженних зарахував його папа Пій VI в 1790 році. Літургійний спомин бл. Якова випадає 21 жовтня.

Боже, Ти обдарував блаженного Якова Стрепу, єпископа, апостольською ревністю в проголошенні Євангелія, † вчини щоб ми за його заступництвом * завжди складали Тобі свідчення нашою вірою і вчинками. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.

in 0by

Бл. Одорик з Порденоне (†14.01.1331)

У 1317 році вирушив на Далекій Схід. Прибув до Китаю, долаючи шляхом Індію, Цейлон, Суматру і Яву тощо. У Пекіні почав співпрацю з іншим францисканцем, архієпископом Йоаном із Монтекорвіно. Після його смерті у 1328 році Одорик був обраний архієпископом Пекіна. Виконуючи вже цю функцію, він побував у Тибеті і став першим європейцем, який дістався резиденції Далай-лами. Там він отримав згоду хана на приїзд і перебування францисканців у Туркестані. Після повернення до Європи прагнув переконати папу вислати наступних місіонерів до Китаю. Нажаль, важко захворів. Помер 14 січня 1331 року в Удіне (Італія). Одорика названо Апостолом Китаю. Папа Бенедикт XIV зачислив його до лику блаженних у 1755 році.

Боже, Ти ввів у лоно Церкви багато народів Сходу, освятивши їх світлом Євангелія, через апостольську ревність блаженного Одорика, † дай нам за його заступництвом перебувати у непохитності віри * і міцно тривати в надії Євангелія, яке він проповідував. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.

in 0by

Бл. Йоан з Парми (†19.03.1289)

Під час генерального капітулу в 1247 році його обрано сьомим генералом ордену. Правління, яке він здійснював протягом десяти років, мало місце у роки розвитку реформаторського руху всередині ордену. Саме тоді сформувалися дві течії францисканізму: спіритуальна, яка передбачає ригористичне дотримання регули (правила) ордену та друга – конвентуальна, менш радикальна, яка полягає на житті, пристосованому до духу часів, що змінюються.
Йоан з Парми був невтомним відвідувачем монастирів по всій Європі, свої подорожі він відбував пішки. У місцях, в яких був, залагоджував суперечки, власним прикладом заохочував до вбогого життя, присвяченого молитві та служінню найбільш потребуючим. Будучи генералом, отримав від Апостольської Столиці чимало привілеїв для ордену, серед яких обрання у кожній провінції економа (прокуратора), управляючого фондами і благами ордену; визнання церков ордену „конвентуальними”, тобто такими, що належать монастирю з правом здійснення в них літургійних чинностей (звершення таїнств і святих мес), проголошення в них проповідей і використання дзвонів та можливість доступу до них для вірних тощо.
Наступними серед отриманих привілеїв є право вільного використання грошей братами, які займаються будівництвом базиліки св. Франциска Ассізького; право набуття орденом рухомого майна та продажу нерухомості (окрім церкви); постійне зберігання у церквах Пресвятих Таїнств; заборона отримання братами будь-яких церковних титулів без згоди на це генерала.
У 1250-1251 роках Йоан з Парми був легатом папи Інокентія IV до Константинополя, де будучи, так званим, „Ангелом миру”, вів переговори з патріархом Емануілом ІІ у справі об’єднання Церкви. Незважаючи на старання францисканця, дана місія завершилась невдачею.
На генеральному капітулі у 1257 році Йоан відмовився від виконання обов’язків наступника св. Франциска Ассізького, на його місце обрано св. Бонавентуру. Згодом Йоан почав вести життя пустельника в Гречіо, віддаючись в основному молитві та роздумам.
Наступні папи, Йоан ХХІ і Микола ІІІ, пропонували йому прийняти кардинальську гідність, натомість монах прагнув жити в усамітненні. Він погодився ще виконати місію Апостольської Столиці, яка мала на меті встановити контакт зі східною Церквою у Греції. Проте невдовзі після того, як вирушив у подорож, він помер, у місцевості Камеріно, 19 брезня 1289 року. Папа Пій І зачислив його до лику блаженних у 1777 році. У літургії спомин бл. Йоана з Парми відзначаємо 21 березня.

in 0by

Св. Бонавентура (†15.07.1274)

Св. Бонавентура (1221-1274) це другий, поряд із Томою Аквінським, велетень розуму та серця – епохи середньовіччя. Сьогодні вважається однією з найбільших постатей XIII століття.

Джованні Фіданза, так було звати св. Бонавентуру, народився приблизно у 1221 році в Боньореджо в Італії. Легенда говорить, що будучи малою дитиною він дивом одужав через заступництво св. Франциска.

У 1236-1242 роках вивчав філософію в університеті в Парижі. Там вступив до францисканців прибл. у 1243 році. Згодом, під наглядом Олександра з Гальс, почав вивчати теологію. Вже у 1248 році став бакалавром Біблії, а у 1250 році коментатором Сентенцій Петра Ломбарда. Три роки пізніше був номінований професором у францисканській школі в Парижі. У 1257 році був призначений професором у паризькому університеті.

Займатись викладацькою діяльністю він не встиг, тому що того ж року, 2 лютого, був обраний на генерала францисканського ордену. За активну діяльність в упорядкуванні та реорганізації ордену, Бонавентуру названо його другим засновником. Написав дві біографії Бідолахи з Асижу (Легенда мажор і Легенда мінор). У 1273 році його обрано єпископом Альбано та кардиналом. Помер 15 липня 1274 року під час обговорень Собору в Ліоні, будучи одним із найголовніших його організаторів. У Ліоні теж був похований. У 1588 році папа Сикст V надав йому титул Вчителя Церкви.