Autor: Admin

Квіріко Пігнальбері народився 11 липня 1891 р. в Серроне (провінція Фрозіноне в Італії) і був останнім із п’яти дітей Еджідіо і Катеріни Проєтті. Був охрещений наступного дня після народження в костелі Пресвятого Серця Ісуса в Ла Форма, а таїнство миропомазання, за тодішнім звичаєм, прийняв у віці двох років.
Маючи 17 років, Квіріко вступив до Ордену Братів Менших Конвентуальних і розпочав новіціат у місцевості Загароло. 14 листопада 1909 р. склав перші обіти, а після закінчення ліцею поїхав до Рима, де спершу закінчив курс філософії в Папському Григоріанському Університеті, а потім – курс теології на Папському Факультеті св. Бонавентури.
Під час навчання Квіріко проживав у міжнародній колегії Ордену, де познайомився з молодим кліриком Максиміліаном Марією Кольбе. Майбутній святий відносився до нього з повагою та приязню, і запропонував стати одним із співзасновників Лицарства Непорочної.
10 серпня 1917 р. Квіріко прийняв пресвітерські свячення. Так само, як й інших священиків, під час І Світової війни його скерували до відділу санітарів і відіслали на другу лінію воєнного фронту до провінції Тревізо.
Після закінчення війни о. Квіріко був скерований до спільнот Ордену, спершу до Капраніки, а згодом до Каве, де він був вихователем семінаристів.
У 1925 р. його призначили наставником братів з новіціату в Баньйореджіо. Звідти францисканець поїхав до монастиря св. Лаврентія в Пігліо, де виконував обов’язки настоятеля. Будучи вихователем, о. Квіріко приготував до францисканського життя цілі покоління молоді, даючи передусім свідоцтво святості життя. Через готовість проголошувати проповіді та вислуховувати сповіді, його постійно запрошували єпископи і настоятелі зі сусідніх місцевостей.
Наслідуючи святого засновника Франциска, о. Квіріко провадив суворе, вбоге і аскетичне життя, постійно віддаючись молитві та занурюючись у роздуми.
Під час зустрічей завжди вставав так, щоб його не зауважили, або щоб не перешкоджати іншим. Намагався не виступати з публічними промовами, але, за необхідності, робив це делікатно та помірковано, хіба що треба було встати на захист правди, тоді він говорив із запалом, із завзяттям наполягаючи і не поступаючись. Не хотів, щоб його фотографували. Часто працював на полі та в саду, але, не зважаючи на це, мав завжди охайний вигляд.
О. Квіріко захоплювався ремонтуванням годинників, але це хоббі він перетворив на служіння, безкоштовно допомагаючи тим, хто до нього звертався. Замилування „точною” технікою привело його на європейську виставку різдвяних шопок у Мілані, на якій він, після презентації свого витвору, отримав нагороду.
За час свого служіння з місцевості Пігліо о. Квіріко виїжджав лише двічі: у 1958 р., коли в 100-ту річницю об’явлень Матері Божої здійснив паломництво до Лурда і в 1971 р., коли взяв участь в урочистих заходах після беатифікації о. Максиміліана Марії Кольбе в Кракові, Непокалянові та концентраційному таборі в Ашвіц.
Францисканець не мав дуже міцного здоров’я, а в старшому віці був ослабленим через хвороби. У 1967 р., будучи вже інвалідом, він відзначив 50-ту річницю пресвітерських свячень.
Останні 15-ть років свого життя о. Квіріко провів у будинку опіки, жертвуючи своє терпіння Господу Богу. Помер 18 липня 1982 р. в Анціо у віці 91 рік. Спершу був похований у родинному склепі в Серроне, але 30 березня 1985 р. його тіло перенесено до каплиці Пресвятого Серця Ісуса у монастирі св. Лаврентія в Пігліо.
У міру поширення культу серед вірних, 11 лютого 1992 р. о. Амброджіо Санна OFMConv, відповідальний за приготування та ведення беатифікаційного процесу, звернувся до єпископа Данте Берніні, ординарія дієцезії, на території якої помер францисканець, із проханням, щоб процес зачислення о. Квіріко до лику блаженних відбувся в місці, де монах служив близько 50 років.
3 березня 2016 р. папа Франциск оголосив декрет, який визнає о. Квіріко Пігнальбері OFMConv шановним Слугою Божим.