Kategoria: ОРДЕН

in , 0by

Бл. Йоан Дунс Скотт (†3.11.1308)

Блаженний Йоан Дунс Скотт народився в місті Дунс (Шотландія) 1265 року. В юному віці він вступив до Ордену Братів Менших. 1291 року був висвячений у пресвітери. Здобувши вчений ступінь у Сорбонні, він був професором університетів у Кембриджі, Оксфорді, Парижі і Кельні. Йоан Дунс Скотт – автор багатьох філософських і теологічних праць. З міццю він проголошував таємницю втілення Слова і був палким захисником Непорочного Зачаття Марії й авторитету Святішого Отця. Коли 1303 року разом із вісімдесятьма сімома францисканцями відмовився підписати акт щодо скликання собору проти папи Боніфатія VIII, король Франції вигнав його з Парижа. 1307 року Йоан повторно збунтувався проти короля і відмовився підписати листа проти Ордену Убогих Лицарів Христа, після чого генеральний міністр о. Гонсальво наказав йому переїхати до Кельна, де 1308 року Йоан завершив своє земне життя. Папа Йоан Павло ІІ зарахував його до лику блаженних 1993 року.

Боже, джерело всілякої мудрості, Ти в блаженному Йоані Дунсі Скотті, котрий був пресвітером і захисником Непорочного Зачаття, дав нам провідника життя і науки, †вчини, просимо, щоб ми, наслідуючи його приклад і небесне вчення, * перебували вірно при Христі. Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.

in 0by

св. Людовік (†19.08.1297)

Людовік народився 1274 року, його батьком був неаполітанський король Карл. З дитинства разом зі своїми братами він перебував у неволі короля Арагони, де мав змогу пізнати францисканців. Отримавши свободу, Людовік зрікся трону і всіх королівських привілеїв. Згодом його настановили єпископом Тулузи. Його бажанням було перед єпископськими свяченнями зодягнути францисканську рясу, і він склав обіти на вірність Уставу святого Франциска. Життя святого Людовіка відзначалося вбогістю, смиренням і побожністю.

Боже, Ти надихнув святого Людовика, єпископа, віддати перевагу Небесному Царству над земним пануванням, щоб служити у простоті і любові убогим, † обдаруй також і нас Твоєю силою, щоб ми подолали всілякі прояви егоїзму * та були на землі свідками Твоєї любові. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.

in 0by

Бл. Йоан з Парми (†19.03.1289)

Під час генерального капітулу в 1247 році його обрано сьомим генералом ордену. Правління, яке він здійснював протягом десяти років, мало місце у роки розвитку реформаторського руху всередині ордену. Саме тоді сформувалися дві течії францисканізму: спіритуальна, яка передбачає ригористичне дотримання регули (правила) ордену та друга – конвентуальна, менш радикальна, яка полягає на житті, пристосованому до духу часів, що змінюються.
Йоан з Парми був невтомним відвідувачем монастирів по всій Європі, свої подорожі він відбував пішки. У місцях, в яких був, залагоджував суперечки, власним прикладом заохочував до вбогого життя, присвяченого молитві та служінню найбільш потребуючим. Будучи генералом, отримав від Апостольської Столиці чимало привілеїв для ордену, серед яких обрання у кожній провінції економа (прокуратора), управляючого фондами і благами ордену; визнання церков ордену „конвентуальними”, тобто такими, що належать монастирю з правом здійснення в них літургійних чинностей (звершення таїнств і святих мес), проголошення в них проповідей і використання дзвонів та можливість доступу до них для вірних тощо.
Наступними серед отриманих привілеїв є право вільного використання грошей братами, які займаються будівництвом базиліки св. Франциска Ассізького; право набуття орденом рухомого майна та продажу нерухомості (окрім церкви); постійне зберігання у церквах Пресвятих Таїнств; заборона отримання братами будь-яких церковних титулів без згоди на це генерала.
У 1250-1251 роках Йоан з Парми був легатом папи Інокентія IV до Константинополя, де будучи, так званим, „Ангелом миру”, вів переговори з патріархом Емануілом ІІ у справі об’єднання Церкви. Незважаючи на старання францисканця, дана місія завершилась невдачею.
На генеральному капітулі у 1257 році Йоан відмовився від виконання обов’язків наступника св. Франциска Ассізького, на його місце обрано св. Бонавентуру. Згодом Йоан почав вести життя пустельника в Гречіо, віддаючись в основному молитві та роздумам.
Наступні папи, Йоан ХХІ і Микола ІІІ, пропонували йому прийняти кардинальську гідність, натомість монах прагнув жити в усамітненні. Він погодився ще виконати місію Апостольської Столиці, яка мала на меті встановити контакт зі східною Церквою у Греції. Проте невдовзі після того, як вирушив у подорож, він помер, у місцевості Камеріно, 19 брезня 1289 року. Папа Пій І зачислив його до лику блаженних у 1777 році. У літургії спомин бл. Йоана з Парми відзначаємо 21 березня.

in 0by

св. Бенвенут (†22.03.1282)

Святий Бенвенут народився в Анконі у 1188 році. Навчався на юридичному факультеті у Болонії, пізніше вивчав філософію і теологію. У 1263 році був висвячений на єпископа, і вже через рік став архієпископом в Озімо (Італія), управляючи дієцезією.
Ординарієм дієцезії Бенвенута було призначено 13 березня 1264 року, за понтифікату папи Урбана IV. Перед тим він попросив у Святішого Отця дозволу вступити до Ордену св. Франциска. У 1267 році папа Климент IVпризначив його архієпископом Анконської республіки.
Бенвенут із Анкони помер 22 березня 1282 року. Його поховано у Кафедральному соборі в Озімо.
Папа Мартин IV зачислив Бенвенута до лику святих у 1284 році.
У Літургії Католицька Церква і францисканський орден згадують його в день народження для неба.

in 0by

Св. Бонавентура (†15.07.1274)

Св. Бонавентура (1221-1274) це другий, поряд із Томою Аквінським, велетень розуму та серця – епохи середньовіччя. Сьогодні вважається однією з найбільших постатей XIII століття.

Джованні Фіданза, так було звати св. Бонавентуру, народився приблизно у 1221 році в Боньореджо в Італії. Легенда говорить, що будучи малою дитиною він дивом одужав через заступництво св. Франциска.

У 1236-1242 роках вивчав філософію в університеті в Парижі. Там вступив до францисканців прибл. у 1243 році. Згодом, під наглядом Олександра з Гальс, почав вивчати теологію. Вже у 1248 році став бакалавром Біблії, а у 1250 році коментатором Сентенцій Петра Ломбарда. Три роки пізніше був номінований професором у францисканській школі в Парижі. У 1257 році був призначений професором у паризькому університеті.

Займатись викладацькою діяльністю він не встиг, тому що того ж року, 2 лютого, був обраний на генерала францисканського ордену. За активну діяльність в упорядкуванні та реорганізації ордену, Бонавентуру названо його другим засновником. Написав дві біографії Бідолахи з Асижу (Легенда мажор і Легенда мінор). У 1273 році його обрано єпископом Альбано та кардиналом. Помер 15 липня 1274 року під час обговорень Собору в Ліоні, будучи одним із найголовніших його організаторів. У Ліоні теж був похований. У 1588 році папа Сикст V надав йому титул Вчителя Церкви.

in 0by

Бл. Егідій Ассізький († 23.04.1262)

Блаженний Егідій був родом із Ассізі. Належав до перших послідовників св. Франциска Ассізького. 23 квітня 1209 року він приєднався до св. Франциска. Відтоді разом із ним провадив життя, сповнене молитвою та покутою.
Багате й захоплююче внутрішнє життя Егідія, яке він переживав у простий і радісний спосіб, сповнене життєвої мудрості, притягувало багатьох людей, які шукали підтримки та поради у найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Від самого початку вступу до спільноти Егідій вчився жити євангельськими радами безпосередньо від самого Франциска. Гарним прикладом відносин, які панували між тими братами є опис їхньої першої місійної подорожі. Франциск і бр. Егідій вирушили до Анконського району. Біографи описують, що коли Франциск проходив з Егідієм через села й міста, то заохочував усіх любити Бога і покутувати за гріхи. Натомість бр. Егідій нічого не додавав від себе, але „звертав увагу слухачам, щоб вірили мужеві Божому, тому що він дає їм найкращі настанови”.
У 1219 році Егідій вирушив до Тунісу, щоб там проголошувати Євангеліє серед мусульман, проте через рік повернувся до Італії. Після смерті св. Франциска  вів життя пустельника в Четона (Італія), віддаючись виключно контемпляції. Земне життя блаженний завершив 1262 року.
Його культ затвердив папа Пій VI у 1777 році, призначивши дату спомину на 23 квітня.