1. Монастир св. Франциска у Львові

У половині ХІV ст. місіонери з Ордену Братів Менших заснували у Львові першу спільноту. Монастир став зародком ордену на Русі. З часом кількість спільнот на Русі зросла, оскільки до неї прибували нові місіонери з Європи. Також можна припустити, що внаслідок євангелізації та душпастирської діяльності, до ордену вступали корінні мешканці. Перші відомості, не тільки про місійну діяльність, але і про існування у Львові монастиря, можна знайти у переписці короля Казимира Великого з папою Урбаном V. У 1363 р. король Польщі звернувся до Апостольської Столиці з проханням надати відпусти різним монастирям у своєму королівстві, у тому числі монастирю Братів Менших св. Франциска у Львові.

Достовірним є те, що францисканські місіонери перебували на території Русі ще перед початком будівництва монастиря Віднайдення Святого Хреста. Свідчить про це відомість, що 8 жовтня 1341 р. або 1343 р., під час наїзду татарів, загинув настоятель монастиря Станіслав із Перемишля і 11 монахів.

Іншим джерелом, з якого нам відомо про перебування Братів Менших на Русі є листи Руського вікарія Миколи з Кросно (Мельзака) до папи Григорія XI, який у 1371 р. написав, що на цих землях перебувала значна кількість Братів Менших, і звернувся з проханням про дозвіл приїзду сюди братів із інших провінцій для того, щоб впоратись із душпастирським служінням серед католиків. У той час до Русі прибуло понад 50 братів. Така кількість новоприбулих францисканців свідчить про те, що структура ордену та церковна структура на цих землях були досить розвинуті, як зрештою і про те, що число вірних зростало, адже згідно з уставом ордену, утримання монастиря здійснювалося за рахунок пожертв місцевого населення.

Сьогодні важко визначити, де саме міг знаходитися цей монастир. Також не знаємо, чи був при ньому храм. Деякі джерела вказують на те, що це міг бути храм Матері Божої Сніжної. Таке припущення має підставу, адже згідно з настановами засновника Ордену, брати не повинні мати жодної власності. Тому першими монастирями часто були приміщення, які власники передавали монахам для тимчасового користування. У процесі розвитку Ордену будинки, в яких перебували монахи, ставали їх власністю, або ж будувались нові приміщення для монастирів.