Дні Молоді в Більшівцях – Кустодія Святого Хреста Ордену Братів Менших Конвентуальних (Францисканців)

Мир і Добро!

Дорогі паломники надії, нехай Господь Надії наповнить вас Своєю мудрістю і любов‘ю. Минулого тижня ми завершили Дні Молоді в Більшівцях, темою яких була: «В пошуках скарбів! Віднайти надію!», це був благодатний час наповнений молитвою та Словом Божим, ми щоденно мали Святу Месу та різні конференції, що допомагали нам краще усвідомлювати та зрощувати в нас християнські чесноти віри, надії та любові. Звісно ж не обійшлося і без розважальної програми, ми мали запальний християнський концерт підготовлений гуртомсемінаристів з Брюхович: «Deo Voice», різні конкурси, цікавий квестпідготовлений представниками львівської Францисканської Молоді, а впродовж Днів Молоді нас музично супроводжував збірний Молодіжний хор і оркестр з різних парафій під проводом с. Хелени зі Львова і о. Олександра з Борисполя. Слід окремо зазначити, що ми також мали можливість побути разом з Ісусом під час АдораційПресвятих Дарів і переживали реалістичну Хресну Дорогу, яку підготовили с. Таня з молоддю з Дунаєвець. Ми щиро дякуємо братам-францисканцям під супроводом о. Петра Франкова, які гостинно прийняли нас у своєму монастирі, годували та надавали місце нічлігу, нехай Господь благословить Більшівецький монастир братів-францисканців, його настоятеля та всіх, хто допоміг нам добре пережити ці Дні Молоді. Нижче ви можете прочитати свідчення молодих людей про те, як вони пережили ці Дні Молоді.

Ярина, 22 роки, із Золочева, ділиться таким свідченням: “Я відчувала самотність та покинутість, було відчуття ніби мене всі полишили і коли я найбільше потребувала духовної підтримки, здавалось, що ні Марії, ні Ісусу немає до мене діла… Коли ми дійшли до Більшівців,зайшли в храм і почали молитись перед іконою Матері Божої, я відчула, що у Марії на руках є місце і для мене, вона здатна і мене пригорнути так само як Ісуса, вона мене не відкидає, приймає та є й моєю матір’ю… Одну із Мес впродовж Днів Молоді я пережила особливим чином, під час цієї Меси я відчувала радість та спільність подібно як в Царстві Божому, в храмі було дуже багато людей і булотісно, але я раділа цьому і думала, що так само буде і в Царстві Божому, але не так тісно, в той момент я відчувала велике прагнення за Царством Божим, хоча я іноді думала, що не хочу спільності, що мені добре одній, але в той момент я зрозуміла, що людина покликана до спільності, покликана творити цю спільність в Царстві Божому. В той же день ми мали Адорацію Пресвятих Дарів, під час якої я відчувала що нічого немає сенсу і все безнадійно, Бог і надалі ігнорує мене, тоді я почула як один священник закликав вийти вперед людей які відчувають біль та безнадію і за вас будуть молитись, я вийшла і священник почав молитися за мене, тоді я відчула, що в мене з’явились сили іти далі… Паломництво та Дні Молоді були присвячені темі надії і це мене дратувало, бо я не бачила надії ні в чому окрім того, щоб покладатися на власні сили і на себе, не на Бога, бо я не вмію довіряти Йому, але ти не можеш весь час покладатися на себе, ти все одно приходиш до вигорання та спустошення, до ще більшої темряви, але я мала розуміння, що в цьому стані болю та відчутті відкинутості я мала надію на кращу долю, я не хотіла тривати в такому стані, я мала бажання діяти і якось це змінювати, я хотіла співдіяти з Богом і покладатиися на Нього, щоб вийти із цього стану. Я зрозуміла, що кожен день лягаючи спати ми живемо надією, що завтра прокинемось, але найбільше ми живемо надією на вічне життя, на вічне життя з Богом. Також я усвідомила, що це не Господь мене відкидає, але я сама себе не приймаю, Він же завжди відкритий, щоб мене прийняти… Повертаючись додому я відчувала тугу за тим часом разом з усіма в Більшівцях, я відчувала тугу за спільністю яку ми творили разом, за постійним перебуванням у ламанні хліба та спільній молитві. Хоча це була радше екзистенційна туга за Царством Божим, але також, мабуть, і бажання творити якусь спільноту тут, на землі.”

Анастасія 19, йшла в паломництво зі Стрия, має таке свідчення: “Насправді це був Богом благословенний час.

Я йшла зі Стрия і знаю, що Бог чекав мене саме тут. Було важко — як духовно, так і фізично. Погода змінювалася дуже різко й кардинально. Але я вірю, що це було випробування для глибокої молитви кожного. (Якщо забагато цей фрагмент можна прибрати і лишити тільки той, який йде далі) Були цікаві конференції, і на одній із них отець сказав важливі для мене слова, які досі відлунюють у моєму серці. Також дякую Богові за час у Більшівцях — з Мамою та спільнотою. Я впевнена: Бог опікувався мною й усіма паломниками, вкладаючи у наші серця зернинку надії.”

Тимур, 20, Кременчук: “Коли думаю про цей час — згадується цитата святого Франциска: “Вся темрява світу нездатна загасити світло однієїпростої свічки“. Коли наш настоятель покликав мене поїхати та долучитися до підготовки — відчуття саме таке: Їду кудись у темряву, у монастир який у регіоні де я ніколи не був, де живуть брати яких я ніколи не знав за одним винятком, та куди прийдуть люди яких я ніколи не бачив. Але коли приїхав та почав з усіма знайомитись — засяяло світло тої самої свічки. Горіла вона десь зсередини санктуарія, а світло її огортало ту невелику територію де я перебував. І в світлітієї свічки почалась ця дивовижна пригода… Починається праця, носишся по території, робиш багато речей, пече сонце, рветься одяг, дряпається рука, але всі ці речі ніяк не пригнічують, бо ти відчуваєшсебе частиною того братства, що йде до своєї маленької цілі.”