Одорик Олександр Бень народився 9 березня 1912 року в Довгомостиськах в районі Мостиська. У 1927 році він вступив до малої семінарії францисканців у Львові. Після завершення новіціату він склав свої перші монаші обіти, а через три роки в 1934 році – вічні обіти.
Він вивчав філософію на теологічному факультеті університету Яна Казимира у Львові. Отримав священницькі свячення в церкві Бернардинів у Львові 25 червня 1939 року з рук тодішнього коад’ютора Євгена Базяка. Під час Другої світової війни отець Одорик працював на Волині у парафії Боремеля.
Потім перебував у Львівському монастирі, звідки в 1944 році поїхав до Кам’янець-Подільського, де був душпастирем у катедрі. У січні 1945 року він був заарештований радянською владою та засуджений до 8 років трудових таборів за т. зв. “антирадянську діяльність”, якою комуністи вважали працю священницьку та хоробре витривання у католицькій вірі.
У незбагненно складних умовах він працював в’язнем на будівництві фабрики і в шахті по видобутку руди біля Караганди в Казахстані. Досвідчував табірне пекло в підпорядкуванню Божій волі, з повною довірою, що Бог навіть найбільше зло може перемінити на добро. Він пройшов усе, що могли пройти люди позбавлені прав: голод, холод і важку працю.
Його звільнили з трудового табору в 1952 році. Наступні чотири роки він не мав
паспорта і йому не дозволяли залишати місце проживання. У 1956 році він отримав паспорт, але все ще працював водієм на машинній станції. В цей час він таємно виконував послугу католицького священника. Отець розумів, скільки поляків, а також німців, росіян та українців, які проживають у вигнанні в Казахстані, потребують душпастирської опіки.
Все ще переслідуваний, бажаючи уникнути долі багатьох заарештованих священників, він часто міняв місце перебування. Отець Одорик працював трактористом, механіком і кочегаром на фабриці. Коли він закінчував свої обов’язки, після настання темряви, то виконував душпастирське служіння: відвідував хворих з таїнствами, добирався до різних душпастирських пунктів, де відправляв Святі Меси, сповідав, хрестив, благословляв шлюби.
У 1972 році вийшов на пенсію, що полегшило йому можливість здійснення душпастирського служіння і давало більшу мобільність. У 1974 році оселився в Кустанаї (Казахстан), звідки доїзджав до кількох місць, де існували католицькі релігійні спільноти. Працював особливо серед німецькомовного населення. Завдяки старанням отця Одорика було побудовано кілька церков та каплиць, в т.ч. у столиці Казахстану Алматі, Челябінську та околицях Целінограду.
У 1989 році францисканець відсвяткував своє 50-річчя священства. Урочистості проходили в Кустанаї, а згодом у Кракові.
З цієї нагоди отець Бень отримав благословення від Папи Римського Івана Павла ІІ та вітальні листи від Примаса Польщі Юзефа Глімпа, а також від тодішнього генерала францисканців отцяЛанфранко Серріні OFMConv.
Отець Одорик раптово помер у Перемишлі 1 червня 1991 року, під час перебування в Польщі,пов’язаного з візитом Святішого Отця Івана Павла ІІ на батьківщину.
Його поховали в Кальварії Пацлавській поблизу Перемишля.