О. Франциск делла Ровере народився у 1414 р. у Генуезькій республіці. У віці 9 років матір відправила його на навчання до францисканців у Савоні. Невдовзі після цього він вступив до ордену францисканців і продовжував навчання в університетах Павії, Болонії та Падуї, здобуваючи ступінь доктора філософії та богослов’я; у цьому часі він також прийняв пресвітерські свячення.
У 1460 р. о. Франциска було обрано міністром провінції у Лігурії. Два роки потому він взяв участь у дебатах із домініканцями на тему Крові Христа, у присутності папи Пія ІІ, завдяки чому здобув славу видатного богослова. У 1463 р. був обраний на генерального прокуратора всієї Італії, а через рік, під час генерального капітулу в Перуджі, його було обрано генералом францисканців.
Будучи генеральним міністром о. Франциск підтримував реформи в ордені та проводив регулярні візитації чернечих домів.
У 1467 р. він був номінований на кардинала, а обов’язки генерала продовжував виконувати до 1469 р.
Згодом о. Франциск переїхав до Риму. Там, більшість часу, він присвячував написанню богословських трактатів, серед яких трактат на тему Крові Христа і Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.
9 серпня 1471 р. о. Франциск був обраний наступником папи Павла ІІ і прийняв ім’я Сікст IV.
У перші роки понтифікату папа Сікст IV вислав своїх представників до Європи, щоб ті закликали правителів до боротьби з Турками. У 1472 р. він вислав у Середземне море папський флот, який здобув кілька перемог над мусульманами, проте наступна експедиція закінчилася поразкою, – вона стала останньою за його понтифікату.
Папа впровадив аж шістьох своїх родичів до Колегії Кардиналів. Один із них згодом став папою (Юлій ІІ). Сікст IV подбав також про хороші позиції для багатьох світських членів своєї родини.
У 1473 р. розпочався великий конфлікт між папою і правителями Флоренції та Тоскани. Війна з Флоренцією тривала два роки і закінчилася через напад турків на південь Італії. Під кінець цього конфлікту Сікст IV уклав із владою кількох кантонів Швейцарії угоду про постійний набір добровольців до папської армії, започатковуючи тим самим Швейцарську Гвардію.
Ще кілька поразок Святіший Отець зазнав через свої політичні рішення та спроби просування родичів на високі посади. Його напад на Феррару переріс у італійську громадянську війну, під час якої відбулося вторгнення до Церковної Держави.
У 1475 р. він очолив урочисте святкування ювілейного року, яке притягнуло до Риму багато паломників; пропагував культ Матері Божої, а у 1476 р. конституцією „Cum praeexcelsa” встановив день 8 грудня святом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Також заснував у Римі нові церкви S. Maria della Pace i S. Maria del Popolo; 1482 р. зачислив до лику святих Бонавентуру з Баньореджо.
За його ініціативою до Риму прибули відомі художники, скульптори, архітектори і музиканти. Папа Сікст IV змінив Рим у справжнє місто епохи Відродження. Він заснував Сікстинську Капелу, міст Ponte Sisto та лікарню S. Spirito. За його ініціативою була побудована дорога від Замку св. Ангела до Ватиканської Базиліки. Папа підтримував розвиток Ватиканської Бібліотеки. Невдовзі після обрання його на наступника Святого Престолу, він зібрав колекцію античних витворів мистецтва і зробив її доступною для жителів Риму, започатковуючи тим самим Капітолійський Музей. Також він дозволив патологоанатомам проводити розтин тіла, хоча щоразу це вимагало згоди місцевого єпископа і стосувалося виключно тих осіб, яких не вдалося ідентифікувати, або засуджених.
Папа Сікст IV помер у віці 70 років. Його поховано у францисканській рясі у Ватиканській Базиліці.