О. Едвард Станюкевич з Кальварії Пацлавської написав про подію, пов’язану з хрестом Слуги Божого Венантія Катажинця.
Вже було далеко по 21-ій год. 23 лютого 2020 р., коли телефонний дзвінок перервав затишшя, яке панувало в монастирі. Оскільки я сидів поруч, – автоматично підняв слухавку. «Мене звати Петро, перепрошую, що о такій порі, але я мушу поділитись подією, свідком якої я став», – почув я у слухавці. «Саме сьогодні я побачив репортаж про о. Венантія Катажинця. Не дає мені спокою хрест, який знаходиться у моєму домі. Я знайшов його на ярмарку антикваріату в моєму місті. Він, від самого початку, впав мені в око і припав до серця. Я хотів його купити, проте від продавця почув наступні слова: «Цей хрест не є на продаж… я можу його тільки подарувати або взяти щось взамін».
Після короткої розмови я став власником хреста. Я від початку знав, що він має якусь глибоку духовну цінність», – продовжував мій телефонний співбесідник. «Я не знав його історії, хоча, іноді, мені було цікаво, кому він міг належати. Знизу, на підставці хреста, є приклеєна картка, вже трохи понищена, видно, що її вже хтось підклеював, аби вона не втратила своєї вартості. На листку, що на підставці, написано від руки: «З 1915 років Чишки біля Львова». Я почав шукати в Інтернеті місцевість Чишки, знайшов – мала місцевість біля Львова в Україні. Як цей хрест потрапив сюди, до Лешна, до мого дому, після стількох років? І тільки репортаж про о. Венантія відкрив мені очі. Адже цей хрест міг тримати у своїх руках і молитися перед ним Слуга Божий Венантій Катажинець, він у цей час, саме там здійснював своє пастирське служіння.
Чи це є можливим? Я зробив висновок з репортажу по телебаченні», – не переривав своєї розповіді співрозмовник.
«Я хочу передати цей хрест до Кальварії Пацлавської. Вірю, що завдяки молитві перед тим хрестом, який, можливо, у своїх руках тримав о. Венантій, і який я забрав зі собою до лікарні, не знаючи ще усієї його історії, я уникнув складної операції ніг.
Сьогодні я ходжу без милиць. Можливо завдяки присутності цього хреста там, перед гробом о. Венантія, багато людей також отримає потрібні благодаті», – тремтів голос у слухавці.
Я мовчав, слухаючи незвичайну історію. Після кількадесяти секунд я видобув із себе голос зі стиснутого горла, подякував, поблагословив Петра і його сім’ю, відклав слухавку.
Яка незвичайна історія. Я ділюся подією, свідком якої я став, із паломниками, які прибувають до Кальварії, показуючи «Хрест з Чишок о. Венантія», а в моїх вухах лунають слова Петра, які той почув від продавця: «Цей хрест не є на продаж…»
О. Венантій Катажинець завжди допомагав іншим, і сьогодні також у цій допомозі не відмовляє. Про це свідчить велика кількість благодатей, які можна отримати на Кальварійському Пагорбі через його заступництво. Він завжди радів з того, що мав, а ніколи він не мав понад міру, завжди стільки, скільки йому було потрібно в дану хвилину. Коли Венантій жив у інтернаті у Львові, маючи тоді 16 років, він написав своїм батькам: «Хліба не присилайте, тому що хліб, який мені привіз вуйко, я ще маю кусок». Він не хотів мати понад міру, щоб не мати забагато, але стільки, скільки потрібно на сьогодні.
