Дорогі співбрати!
14 липня 2004 року перший Генеральний кустош в Росії о. Григорій Цірох загинув на території Білорусі, коли повертався з Польщі до Москви. Йому було 42 роки. Сьогодні минає 20 років з цієї сумної події.
Ця річниця – це можливість згадати цю прекрасну людину і подякувати Богу за дар нашого співбрата. Це також можливість ще раз висловити нашу вдячність о. Григорію за його служіння та повну відданість Богу і Ордену.
Багато з вас знали його особисто, деякі навчалися з ним у Римі. Натомість для молодших співбратів – це можливість познайомитися з цим незвичайним співбратом…
Дорогі співбрати!
14 липня 2004 року перший Генеральний кустош в Росії о. Григорій Цірох загинув на території Білорусі, коли повертався з Польщі до Москви. Йому було 42 роки. Сьогодні минає 20 років з цієї сумної події.
Ця річниця – це можливість згадати цю прекрасну людину і подякувати Богу за дар нашого співбрата. Це також можливість ще раз висловити нашу вдячність о. Григорію за його служіння та повну відданість Богу і Ордену.
Багато з вас знали його особисто, деякі навчалися з ним у Римі. Натомість для молодших співбратів – це можливість познайомитися з цим незвичайним співбратом.
Після здобуття докторського ступеня у 1993 році у Римі він ніс своє служіння в Росії. У 2001 році був обраний першим настоятелем Генеральної кустодії святого Франциска в Росії.
Саме він разом зі своїми відважними співбратами відродив після століть структури нашого Ордену в Росії та започаткував діяльність Францисканського видавництва, розпочавши публікацію Російської Католицької Енциклопедії.
Він був високо оцінений співбратами як добра людина, яка вміла розуміти інших та справді їм допомагати; як християнин, який став зразком віри; як монах, який не забував молитися і жити Словом Божим; як настоятель, який у дусі францисканської убогості й покори умивав ноги братам.
Він був харизматом, людиною з пророчою візією, тому не завжди був повністю зрозумілий усіма.
Разом зі своїми співбратами він мав подолати багато труднощів, критики, а навіть провокацій через певні вибори та пастирські підходи. Та він усвідомлював це. Однак це не знеохотило і не стримало його апостольської ревності. Зі зворушливою щирістю він зізнався: „Протягом усіх цих років я працював як „божевільний” для Ордену і для Церкви в Росії і хотів би робити це з простотою в майбутньому” (28 липня 2003 р.).
Трохи більше ніж за місяць до своєї смерті він написав тодішньому настоятелю Ордену: „Дорогий Генеральний міністре, наша кустодія багато натерпілася в останній період з різних причин, але ми впевнені, що Святий Дух неодмінно поведе нас. Насамкінець я мушу зізнатися, що відчуваю себе щасливою людиною, щасливим монахом, щасливим священником. Дякую Богу за всі Його чудеса, яких я досвідчив у Росії, а особливо за дар братів, які не говорять про Франциска, але живуть як він. Думаю, у багатьох може виникнути свята заздрість до цього дару, який дав нам Господь. Отче, нехай Господь вас благословить, а Святий Дух керує вашими намірами. З довірою ввіряю своє життя і кустодію Духові Святому і Пресвятій Діві Марії” (4 червня 2004 р.). Це його останні слова. Ми можемо вважати їх його духовним заповітом.
Ввіряємо Божому милосердю цього ревного апостола, працівника на Господньому винограднику, духовного провідника і брата.
Віримо, що отець Григорій заступається перед Богом особливо за Росію, країну, яку він так любив. Нехай заступається за наших співбратів, які працюють на цій землі, щоб вони завжди мали мужність і силу давати євангельське свідчення.
Нехай Господь дарує вам мир!
About The Author
