Як це розпочалося?
Рух капеланства розпочався від початку першого дня війни, коли перший священник, монах чи монахиня, разом із волонтерами, вирішили поїхати на схід України, щоб допомагати, чим тільки зможуть, військовим і страждаючим цивільним людям внаслідок цієї війни. Завдяки тим відважним людям з-посеред духовенства, сьогодні ми можемо офіційно говорити про капеланське служіння у Збройних Силах України. Завдяки цій посвяті, аж до готовності віддати життя, вони здобули серед військових повагу та довіру до себе. Поступово, впродовж року тривання війни, ситуація змінюється таким чином, що в багатьох випадках це не священники шукають військових, але військові шукають священників, щоб запросити їх до священицького служіння у своїх військових частинах. Чому так відбувається? Тому що капелан є духовною, психологічною і волонтерською підтримкою.
Якою є моя історія? Все розпочалося дуже просто – я виріс серед військових. Мої батьки працювали в армії, тому більшість моїх знайомих або служили, або служать у Збройних Силах України. Від моменту, коли розпочалася війна, багато з них зверталися до мене з проханням про молитву і ще більше дякували за неї, а згодом також ті, хто повертався з фронту, хотіли зустрітися і порозмовляти. Тому виникнуло запитання, в який спосіб краще було б їм допомагати? Тоді я записався на перше навчання в цій сфері та розпочав читати перші книжки на цю тематику, а також розмовляв із капеланами, які вже тоді служили на лінії фронту і мали великий досвід.
Як виглядає зараз капеланське служіння? Це служіння сьогодні можна поділити на три частини: по-перше – це допомога солдатам під час військової служби і військових дій на лінії фронту, по-друге – це допомога пораненим солдатам у лікарнях та госпісах, і по-третє – допомога сім’ям військових і цивільному населенню, яке постраждало внаслідок війни. Завдяки волонтерам і людям доброї волі, а також допомозі наших братів із різних монастирів у цілому світі, особливо з Польщі, ми маємо можливість збирати допомогу для військових і постраждалих внаслідок війни. Нам вдалося отримати допомогу у вигляді продуктів харчування і деяких речей для військових, таких як спальні мішки, карімати, вбрання, та ліки, бандажі, медикаменти для поранених військових і цивільного населення. Часто теж вдається багато зробити власними руками, наприклад, діти малюють малюнки, батьки роблять так звані енергетичні батончики і свічки, завдяки яким солдати можуть зігрітися. Це малі речі, але для військових вони є дуже цінним даром, який говорить їм про те, що хтось про них думає, хтось про них пам’ятає і хтось їх підтримує.
Наступна дуже важлива справа, без якої капеланство є неможливим – це служіння таїнствами, а особливо Таїнством Сповіді та Євхаристії. Самі військові так говорять, що є рани, які може вилікувати тільки Бог, цих ран не в змозі вилікувати земний лікар, є потрібним священник. «Отче, моліться за нас. Передусім моліться за нас», – слова, які найчастіше можна почути від солдатів. Це важко пояснити, але вони відчувають нашу молитву, як ніхто інший, і потребують її. Тому щодня в нашому санктуарії Матері Божої Фатімської ми молимося, особливо під час Святої Меси, і під час молитви на розарії, і в усіх інших молитвах, за всіх військових, які воюють на сході, особливо за тих, які є з нашої парафії, знайомих, друзів, волонтерів, і за всіх, хто оберігає Україну. Просимо Марію, Царицю Миру, про закінчення війни і мир, якого всі прагнуть.
Як бачимо: «Жнива великі, та робітників мало» (Мт 9, 35-38). Тому є ще багато вільних місць для капеланського служіння, адже не вистачає ще понад 100 капеланів у Збройних Силах України, а у лікарнях ще більше, проте з Божою допомогою і це змінюється на краще. Дякую всім, хто молиться про мир в Україні та допомагає у різний спосіб – усім братам і людям доброї волі.
