О. Каміль Велиманський (1910-1998)

О. Каміль Велиманський (1910-1998)

Каміль Владислав Велиманський народився 23 січня 1910 року в с. Новіки, Збаржського району Тернопільської області. При хрещенні в церкві в Оприловце йому дали ім’я Владислав, тут він також отримав перше Святе Причастя.

Владислав був п’ятим із шести дітей у сім’ї. Його батько Вавжинець був римо-католиком, а мати Анастасія греко-католичкою. Бідність, з якою боролася родина, а також суворе виховання, безумовно,сприяли зміцненню духу молодого Владислава. На його особистість також вплинула серйозна хвороба, від якої він дивом вилікувався.

У 1928 року вступив до Ордену Братів Менших Конвентуальних. У 1929 році склав монаші обіти, прийнявши ім’я Каміль, а в 1937 році був висвячений на священника. З 1938 року – вікарій францисканського приходу в с. Чишки під Львовом. Саме тут, завдяки своїй мужності та доброму володінню російською мовою, йому вдалося відвернути небезпеку, яка загрожувала монастирю, коли ці території, звільнені від нацистської окупації, були окуповані Радянською владою.

У серпні 1940 року його направили на роботу до парафії Зачепіце в Білорусі, Вільнюської архієпархії. Тут він проявив мужність і хоробрість у важких переживаннях, які йому довелося пережити як молодому священнику. Сам отець Каміль пише про цей період, що це місце стало для нього “новіціатом перед майбутніми університетами сибірської тайги”. Він піддався “воєнному хрещенню”, яке наповнило його силою та сміливістю, щоб їздити далі по Радянському Союзі.

Наступні місця пастирської праці отця Каміля – Ліда та Вільнюс. Саме його діяльність у Вільнюсі сприяла тому, що священника відправили до трудового табору.

Наприкінці квітня 1945 року був призначений настоятелем церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Вільнюсі. Він таємно здійснював пастирське служіння: організував спільноту міністрантів, був капеланом скаутів, очолював Марійну Солідарність для дівчат.

Весь свій вільний час отець присвячував дітям та молоді, готуючи їх до таїнств, організовуючи для них паломництва та подорожі. Серед молоді він користувався великим моральним авторитетом. Ця смілива душпастирська праця була викрита радянською владою Литви. У 1948 році францисканська церква була закрита, а в 1949 році отець Каміль був заарештований і ув’язнений у тюрмі на Лукішках, де під час довгих допитів у нього були зламані зуби та пошкоджений зір. Його засудили до 25 років трудового табору для особливо небезпечних злочинців у Джезказгані, Казахстан.

Трудовий табір не зміг знищити францисканський ентузіазм та стійкість. Отець Каміль найбільше працював на будівельному майданчику. І незважаючи на те, що контакти з іншими в’язнями були заборонені, отець Каміль зміг організувати душпастирську роботу – він відправляв Святу Месу, сповідав, провадив тривалі розмови та організовував католицькі свята.

Свідченням цієї особливої прихильності полонених до священника є альбом, який він зробив у 1956 році, і в якому є фотографії засуджених та їх подяки священнику.

На основі амністії, його звільнили в 1959 році. Отець повернувся до Литви, де працював у парафіях у Рудниках та Яшунах, звідки був висланий за навчання дітей релігії. Нарешті, в 1965 році він оселився в Медниках, парафії, яка за часів Литовської Радянської Республіки включала також навколишні міста Білорусі.

На початку 90-х, коли францисканці з Польщі прибули до Медників, він передав їм парафію, і сам оселився у Вільнюсі. 15 травня 1998 року, після підписання документу про передачу храму францисканському ордену, перед статуєю Божої Матері, відомою як Біла Дама, він заспівав Магніфікат та марійну пісню свого авторства. Отець Каміль відійшов до Господа менше ніж через рік після повернення церкви, у віці 89 років. Він не дочекався реконсекрації храму та відновлення відправ Святих Мес там.

Отця Каміла поховали на кладовищі у Вільнюській Голгофі. До останніх днів свого життя він був людиною глибокої віри, непохитної надії та великої любові.

Leave a reply

Twój adres email nie zostanie opublikowany. Pola, których wypełnienie jest wymagane, są oznaczone symbolem *