- Монастир св. Станіслава у Галичі.
5 травня 1596 р. король Сигізмунд ІІІ подарував францисканцям покинутий і знищений мурований храм, який був власністю римо-католицької Львівської Архідієцезії. Храм цей знаходився в чистому полі, далеко від забудівель міста. Перед тим ця святиня могла бути православною церквою св. Пантелеймона. Францисканці віддали її під опіку нового святого – Станіслава. Існують перекази про те, що раніше цей храм був католицьким кафедральним собором, оскільки був збудований у романському стилі.
Костел був відбудований францисканцями у стилі бароко. Поблизу був збудований невеликий монастир і оборонна вежа-дзвіниця.
У 1611 р. Станіслав Влодек, староста Галича, віддав у володіння монастирю прилеглі землі. На цій території постала місцевість Святий Станіслав. У 1911 р. монастир мав у власності 99 гектарів землі.
У 1739 р. Франциск Островский, війт Галича, подарував до вівтаря цієї святині Ченстоховську ікону Божої Матері.
У 1776 р. костел був знову освячений як костел св. єпископа Станіслава і св. мученика Пантелеймона.
У 1916 р. спільнота братів із монастиря була інтернована до Калуша, а в монастирі, у той час, перебувало прусське військо, яке повністю його спустошило. У 1917 р. монастир був зайнятий угорськими військами, які дозволили повернутись до святині настоятелю. Під час наступу російських військ, 10 липня 1917 р., настоятеля монастиря повторно арештували і вивезли до Єзуполя. Пізніше йому було дозволено проживати на плебанії в Галичі, оскільки там не було жодного священика.
20 липня 1917 р., під час російсько-прусської битви, костел св. Станіслава згорів дощенту. Впало склепіння, яке пробило підлогу і пошкодило поховання в крипті, у захристії згоріли костельні та монастирські книги, а також літургійні шати.
Після закінчення битви о. Егідій повернувся до зруйнованого костелу, і жив у приміщеннях монастиря, які вціліли, а у трапезній влаштував імпровізовану каплицю для вірних.
Відбудова монастирських будівель розпочалась лише після закінчення бойових дій, а саме весною 1921 р. Було розібрано згорілий вщент під час війни монастир, і розпочато будівництво нового монастиря та відбудову костелу. З метою покриття витрат продано частину земель, які були власністю монастиря.
У 1928 р. у храмі встановили органи і відбудували дзвіницю. На відбудову костелу та вежі було витрачено 10 000 злотих. Незважаючи на допомогу державної влади і архієпископської курії, ця сума перевищувала фінансові можливості монастиря, тому знову вирішено продати частину земель, і навіть виникла пропозиція покинути цю місцевість. У 1929 р. монастир мав у володінні ще 57 гектарів землі, а проживало в ньому постійно 6 ченців.
У 1932 р. біля монастиря був збудований будинок, у якому мали проживати клірики, що приїжджали на канікули. Був це імпровізований дерев’яний будинок, перероблений із будівель, призначених для господарських цілей.
У 1939 р. настоятелем монастиря став о. Перегрин Гачела. Тоді у монастирі перебувало четверо братів. Коли у 1940 р. несподівано помер о. Плацид Гурчинський, їх залишилось тільки троє. У перші роки війни радянська влада відібрала у монастиря всі землі та худобу, а також частину самого монастиря, в якій розмістили кооператив і сільраду.
16 липня 1942 р., після того як німці захопили ці землі, гестапо, разом із українською поліцією, заарештувало францисканців, звинувачуючи їх у переховуванні євреїв. Згодом, під час ведення братів до Станіслава, їх було розстріляно у невідомому місці та за невідомих обставин.
Тоді загинули: о. Перегрин Гачела, настоятель, у минулому – міністр провінції, викладач семінарії, у віці 77 років; о. Ремігій Вуйцік, попередній настоятель, у віці 43 років, і бр. Степан Косіорек, у віці 33 років.
Вже ніколи францисканці не повернулись на ці землі. Гестапо не дозволило приїхати сюди нікому з ченців, хоча б для того, щоб переглянути костельні книги або забрати Пресвяті Дари. Після того, як о. Альберт Войтчак попросив про це, через загрозу життю був змушений переховуватись.