Львів є найдавнішим місцем в Україні, в якому перебувають францисканці. У цьому місті брати присутні безперестанку від початку аж до сьогодні, з багатою історією в чотирьох різних місцях.
Монастир Святого Хреста
Першим був монастир Святого Хреста у Львові, повстав він на початку XIV ст. Від 1625р. у ньому мешкав провінціал руської провінції, знаходились новіціат і духовна семінарія.
Монастир існував від 1789 р. до часу, поки його не забрала австрійська влада. Тоді в ньому перебувало 20 священиків, 23 семінариста і 14 братів. Разом 57 монахів.З монастиря ченців переведено до капуцинів до монастиря Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Львові та від тоді до тридцятих років XX ст. був він місцем перебування провінціала францисканців.
Монастир св. Антонія
Монастир св. Антонія у Львові засновано в першій половині XVII ст. за межами міста, як другий храм францисканського ордену в цьому місті. Побудовано його з правої сторони храму як поверхову будівлю в формі чотирикутника.
На підставі цісарського указу від 3 жовтня 1784 р. францисканці мали залишити храм і монастир св. Антонія та перейти до храму та монастиря Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, який належав до капуцинів.
У 1785 р. отримав права парафіяльного храму.
Монастир Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії
Цей монастир був значно меншим від монастиря св. Хреста, через що отці перебудували його зсередини та добудували до головного приміщення досить довге та поверхове крило в північно-південному напрямку. У цій частині монастиря знаходився новіціат, а, згодом, інтернат для хлопців, духовний ліцей і духовна семінарія. У міжвоєнному часі кількість мешканців монастиря коливалася від 70 до 80 ченців.
Перші місяці 1946 р. були часом тривалого тиску на мешканців монастиря з боку Народного Комісаріату Внутрішніх Справ, щоб вимусити від них виїзд зі Львова “до Польщі”.
25 квітня 1946 р. о 8.00 год. ранку О. Настоятель Олександр Глінка відправив урочисту та, водночас, останню перед від’їздом із монастиря та храму, Святу Месу, в якій брала участь велика кількість вірних. Після Меси О. Настоятель поблагословив зібраних Пресвятими Дарами, після чого спожив Пресвяті дари та залишив пусту, відчинену дарохранильницю.
О. Рафал Керницький
Через два роки (1948 р.) після від’їзду наших співбратів у Львові появився францисканець знову. Був ним О. Рафал Владислав Керницький. Арештований у серпні 1944 р. враз із офіцерами львівської Армії Крайової протягом чотирьох років перебував у радянських таборах. Останнім із них був табір у Рязані. У цьому місці в 1948 р. його звільнено, після чого повернувся до Львова. Блукав він тут як мандрівник і перехожий. Були роки, в яких О. Рафал був єдиним священиком у латинському кафедральному соборі для вірних римо- і греко-католицького обрядів. Протягом 49 років О. Рафал не залишив Львова навіть на кілька днів. Він залишився тут до своєї смерті, будучи завжди вірним місту.
Господь дозволив йому дочекатися часів, коли у Львові знову воскресла католицька ієрархія та з’явилися францисканці. О. Рафал, якого в січні 1991 р. у віці 79 років призначили єпископом-помічником Метрополита Львівського Мар’яна Яворського проявив велику допомогу співбратам, що повертались. Після короткого періоду їхньої праці в кафедральному соборі, він скерував одного з них до нашого давнього і, діючого протягом усього післявоєнного періоду, храму св. Антонія на вул. Личаківській, коли попередній душпастир о. Казимир Мончинський виїхав до Латвії. У такий спосіб О. Єпископ Рафал став мостом, що з’єднував дві присутності францисканців у Львові. Давню присутність, понад шістсот річну, зведену до мінімуму у 1946 р. і нову присутність, розпочату та збагачену в 1991 р. після сорака п’яти річної перерви.
Храм св. Антонія вдруге
Осінню 1991 р. душпастирську опіку над цією львівською святинею перейняли францисканці. 14 квітня 1995 р. митрополит Львівський архієпископ Мар’ян Яворський передав храм св. Антонія францисканцям конвентуальним на постійно. У такий спосіб, після більш, ніж 200-річної перерви вони повернулися до давнього храму.