В Санктуарії св. Антонія, в суботу, 29 грудня 2012 р., урочистою Месою о 1100 завершився Ювілейний Рік 600-ліття перенесення столиці митрополії з Галича до Львова. Святу Євхаристію очолив та слово Боже до вірних проголосив генеральний вікарій Львівської Архідієцезії отець-інфулат Юзеф Павлічек.
Це завершення співпало з останньою урочистою подією цього незвичайного року – Ювілеєм Родин з нагоди свята Святої Родини, яке святкуємо в наступну неділю після Христового Різдва. Саме темі сім’ї присвятив свою проповідь о. Юзеф, який звершував Месу в намірі всіх присутніх, а особливим чином молився за родини парафії св. Антонія.
Лейтмотивом проповіді стала пісня протестантського священика, яку співають в певній місцевості в Польщі, про батьківський дім, який є справжнім раєм і даром небесного Отця, найпрекраснішим у світі місцем, де дитя вперше усміхається до матері, де вчиться пізнавати Бога і до Нього молитися.
Батьківський дім… Це не лише будинок, це передусім родина, так як в Святому Писанні слово ”дім” є еквівалентом слова ”родина”. І саме радісний ювілей наших родин цього дня зібрав вірних в Божому Домі. Ісус, який є там де двоє або троє зібрані в Його Ім’я, через Таїнство Подружжя в особливий спосіб ввійшов у спільноту подружжя, яка згодом стає спільнотою сім’ї. Тут Він є з нами. Приходить як Приятель і чекає, щоб Йому відчинили. Там, де є Христос, там є Церква. Тому християнську родину, де є Христос, називають Домашньою Церквою. Потрібно прийняти Ісуса, так як Закхей прийняв Його до свого дому, щоб Його присутність змінила нас, щоб спасіння зійшло на наш дім, щоб Божа ласка діяла в нас, в наших домах – щоб ми шанували Божий Закон, приймали Божу любов, щоб ми були готові до зречень заради взаємного добра. А тоді Ісус візьме нас до свого раю, як обіцяв Апостолам, що вони будуть там, де Він, тобто в Небі.
Перший усміх дитини, який викликає взаємну усмішку матері – це символ любові в сім’ї, так як говорила св. Тереза з Калькутти: ”любов починається вдома, в нашій сім’ї”. Тому що подружжя, яке обдаровує себе взаємною любов’ю, прагне мати дітей – плід своєї любові. В їхньому подружжі дитину прагнуть і очікують та приймають з любов’ю. Хтось колись сказав: ”Колись вершиною моїх прагнень було побачити Індійський океан, але це прагнення ніщо в порівнянні з обіймами моїх дітей…”
В рідному домі дитина вчиться Бога знати… Родина – це домашня Церква, а вся Церква є місійною і її завдання – навчати віри, вчити пізнання Бога. Батьки є першими вчителями віри для дитини. Це вони показують хрест, це вони вчать молитви, вчать спочатку вимовляти Бозя, потім Господь Бог. Вони повинні показувати Доброго Бога, а не лякати Ним, тому що Бог передусім є любов’ю, а одночасно вчити моральних принципів, Божого права. Формування особистості дітей, їхнє виховання – це найфундаментальніший і найважливіший обов’язок батьків, обов’язок суспільного виміру. Виховання дітей – це найбільша цінність, яку батьки можуть дати суспільству, тому що таким буде світ, якими є, якими будуть люди. І потрібно пам’ятати, що дитина вчиться не тоді, коли слухає, а коли спостерігає.
Батьки також повинні усвідомлювати, що їхній обов’язок – це не громадити добро для своїх дітей, але залишити після себе добрих дітей. Сім’я – це полум’я в естафеті поколінь, в якій йдеться не тільки про передання життя, але про переказ мудрості та життєвого досвіду. Так як говориться в 78 Псалмі: ”Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам, того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього…” Цей духовний спадок набагато важливіший від матеріальних здобутків. Ми дуже часто не усвідомлюємо, скільки носимо в собі цього духовного надбання, але одночасно ми повинні думати, що залишиться після нас наступним поколінням.
Тут молитися почала… ”Мій дім є домом молитви” цитував Ісус зі Старого Завіту. Христос є посеред нас. Ми не повинні Його обминати мовчанням, а молитви найкраще вчимося молячись і, передусім, молячись у спільноті. Це дуже важлива річ для спільноти сім’ї. Ми повинні вчитися спільно молитися, спільно брати участь у Євхаристії. Сім’я – це також місце боротьби з труднощами. Св. Павло написав у Посланні до Галатів: ”Носіть тягарі один одного”, а цих тягарів, цих важких хвилин багато у житті. В кожному подружжі не дорога важка, а труднощі є дорогою. Любов чинить труднощі легкими. Без сходження вгору, не здобудемо вершини; важка дорога, але прекрасна і не усуваймо Бога з подружжя, бо без Нього зле діється в родині.
Завершенням проповіді став заклик о. Юзефа, щоб ми не забували про Марію-Матір Церкви, щоб ми дозволили Їй вести нас до дому Отця, тому що Вона є Матір’ю як всієї Церкви, так і Матір’ю кожної родини – Церкви Домашньої.
Оскільки Санктуарій св. Антонія був одним зі стаційних храмів на час Ювілейного Року, то з нагоди урочистого завершення цього Року Благодаті настоятель храму о. Владислав отримав пам’ятну медаль, а кожен присутній пам’ятку-образок з молитвою за Архідієцезію та чудотворним образом її Покровительки – Матері Божої Благодатної.
Наступним пунктом в програмі завершення року буде неділя – свято Святого Сімейства: Ісуса, Марії та Йосифа, а подружні пари матимуть нагоду урочисто відновити присягу взаємної любові, вірності та поваги, яку колись склали єднаючись у Таїнстві Шлюбу.
Остаточним завершенням, а одночасно новим початком стане Євхаристія 1 січня 2013 р. в Катедральному храмі Львова – літургійний перехід з Ювілейного Року у Рік Віри, а двері храму, що символічно відчинилися у Ювілейний Рік Львівської Архідієцезії, не будуть зачинені, а залишаться надалі у Році Віри символом переходу у нову реальність, яка повинна кожного з нас змінювати та наближати до Бога.
{gallery}lviv/05.01{/gallery}