«Алілуя, Богу алілуя!», – славили Господа у ніч з 30 вересня на 1 жовтня парафіяни храму святого Антонія з Падуї, дякуючи Богу за Його безмежну любов, щедрі дари, повсякчасну присутність у нашому житті, а також за святого Франциска, котрий захоплював серця своєю простотою та силою Євангелії.
Адже саме це нічне чування передувало Триденню на честь святого Франциска та його переходу із земного життя до слави неба.
Розпочалося нічне чування Адорацією Пресвятих Дарів. «Ким є Ти? Ким я є?», – запитував у Бога під час молитви святий Франциск. Тож цієї ночі кожен, споглядаючи Пресвяті Тайни, міг звернутись до Бога із таким самим запитанням. У хвилини тиші можна було не лише розповісти Господу про найпотаємніше, але й почути, як торкає серця і промовляє Бог.
Опісля члени харизматичної спільноти «Живий Вогонь», що діє при парафії святого Антонія з Падуї, представили виставу-містерію «Я – Франциск», за повістю Карло Каретто. Через театральне дійство присутні мали змогу «повернутися» у часи святого Франциска та стати свідками його духовного становлення, жертовної самовідданої праці на славу Божу, отримання стигматів та смерті.
Опісля настоятель парафії о. Павло Одуй запросив присутніх послухати конференцію, в якій більш детально розповів про Орден Братів Менших Конвентуальних, а також охарактеризував ті чесноти, цінності, недосконалості і труднощі, з якими доводиться стикатися у служінні.
Незважаючи на те, що у кожного свій характер, усі брати-францисканці, як сказав о. Павло, повинні «вносити до спільноти всі свої таланти і здібності», «радіти з успіхів інших, адже це – найкращі ліки проти заздрощів», для досягнення порозуміння «вчитися говорити мовою брата чи сестри», «не давати поспішних оцінок», дбати про «добре ім’я спільноти, братів, сестер та взаємоповагу», а також про «спільну молитву і працю».
Серед важливих чеснот, якими повинні бути наділені послідовники святого Франциска у спільнотному житті о. Павло виокремив: радість, радикалізм (цілковите посвячення себе Богові і брату), універсалізм, віру, надію, добрі манери, гостинність, убогість, простоту, смиренність, послух і терпеливість. «Світ очікує власне такого свідчення про братерське життя», – підсумував настоятель парафії.
Наприкінці конференції дав маленьку, однак дуже суттєву пораду, важливу для побудови добрих спільнотних відносин: «Не говори нічого про брата чи сестру у спільноті, чого не міг би сказати у їхній присутності». А ще порадив ніколи не приймати рішень під впливом емоцій.
Ці слова є актуальним не лише для монаших згромаджень. Відтак кожен зміг закарбувати їх у своїй пам’яті аби у майбутньому використати для побудови добрих взаємин у сім’ї, робочому колективі чи з друзями.
Згодом усі присутні взяли участь у Святій Месі, а ті, хто сповідався прийняли Ісуса Христа під видом Святого Причастя.
Ще одним приємним моментом стало спілкування у групках за гарячими кавою, чаєм та солодощами. Беручи за основу слова, сказані Господом до святого Франциска: «Іди, Франциску, і відбудуй мою Церкву», кожен мав можливість роздумати та висловитися щодо власного бачення способів відбудови Церкви, як спільноти, особистого внеску та служіння своїми талантами Богу і ближньому.
По закінченню на парафіян чекала ще одна не менш цікава конференція, підготована о. Станіславом Пенкалою «Молитва святого Бонавентури». Цю постать о. Станіслав вибрав недарма. Адже, за його словами: «Бонавентура дуже захоплювався святим Франциском. Для нього це був великий приклад молитви. Будучи генералом Ордену, написав дві біографії святого Франциска».
Більшість, перебуваючи у храмі святого Антонія з Падуї має нагоду споглядати мальоване зображення цього учителя Церкви та покровителя Францисканського ордену, однак мало що знає про життя та духовне служіння. Тож о. Станіслав ознайомив присутніх із ключовими моментами його біографії та подвижницької праці.
«Чим є молитва для святого Бонавентури? Возношенням розуму і думок до Бога. Молитва – це прагнення. Подібно до старця, котрий живе у пустелі, потерпаючи від спраги та голоду і мріє повернутись до людей, щоб поїсти і напитися, так само духовна людина повинна прагнути Бога…
Взірцем молитви для Бонавентури був святий Франциск, людина, котра зустріла Бога і жила Богом ціле своє життя. У кожного з нас має бути така дорога молитви. Звісно, вона може змінюватись. Однак ціль і мета, за твердженням Бонавентури, повинні бути завжди незмінними – прагнення Бога», – сказав о. Станіслав Пенкала.
Також о. Станіслав акцентував увагу присутніх на середовищі молитви: «Як пише Бонавентура, для святого Франциска було дуже важливим середовище молитви. Для цього Франциск часто усамітнювався у пустельних печерах і переживав піст. Франциск 300 днів на рік постив і молився у пустелі, а 65 днів – проповідував. Саме під час посту і молитви на горі Ля Верні отримав від Бога стигмати».
Окрім того, опираючись на праці Бонавентури, о. Станіслав зауважив, що молитві повинна передувати внутрішня підготовка, рисами якої є: убогість, смирення та любов, а під час молитви всеціло віддаватися Богові, забувши на цей час про усі справи та клопоти.
«Молитва не повинна бути одноразовою, а – витривалою, тривати ціле життя. Кількість і тривалість молитов, якщо цьому не перешкоджає стан здоров’я чи інші поважні обставини, з часом має лише збільшуватись, але не зменшуватись. Молитися з побожністю. А коли в молитві зустрінете Христа, – не зупиняйтесь, продовжуйте молитись, захоплюючись люблячим Ісусом», – побажав на закінчення конференції о. Станіслав Пенкала.
Цієї ночі усі присутні в храмі славили Господа не лише індивідуальною та спільною молитвою, але й, подібно до Давида, християнською піснею і танцем.
Завершилося нічне чування зранку, 1 жовтня. Натхненні Святим Духом не відчували втоми. Однак кожне серце повнила тиха радість перебування з Богом.