У днях 10-11 квітня 2021 р., при гробі о. Венантія Катажинця, у Кальварії Пацлавській, францисканці зорганізували дні молитви в намірі його беатифікації.
Цьогорічні дні молитви про беатифікацію о. Катажинця припали на переддень і, безпосередньо, на саме свято Божого Милосердя, тому священики під час своїх виступів вказали вірним на вчинки милосердя щодо душі й тіла, які за свого життя практикував претендент до слави вівтарів.
Єпископ Станіслав Ямрозек із Перемишля говорив про о. Венантія як про розпорядника Божого Милосердя у таїнстві сповіді. „Це милосердя о. Венантій проявляв через своє смиренне і терпеливе служіння в таїнстві сповіді”, – нагадав єпископ, розповідаючи свідчення співбратів і пенітентів на цю тему (пенітент – людина, яка приступає до таїнства сповіді).
Ординарій краківської провінції францисканців, о. Мар’ян Голомб, окрім цього питання, розвинув два наступні, в яких йшла мова про служіння о. Венантія хворим і стражденним у притулку, та допомогу душам у чистилищі.
„Життя о. Венантія Катажинця було назначене служінням другій людині […]. Вельмишановний Слуга Божий дає нам сьогодні важливий урок милосердя і вимогливе домашнє завдання”, – підсумував міністр провінції.
Окрім того, постать о. Венантія була приближена його шанувальникам у словесно-музичній програмі, у виконанні краківського актора Кшиштофа Станьо і францисканського гурту „Fioreti”.
JMS franciszkanie.pl
Фрагмент реферату о. Петра Парадовського OFMConv
Отець Венантій Катажинець від 1918 року почав міцно підупадати на здоров’ї. Відпочинок у Ганачеві, пізніше – у Кальварії Пацлавській, на деякий час призупинив розвиток хвороби, проте прогресуючий туберкульоз робив його неспроможним займатися виховною та душпастирською роботою. Отець Венантій прибув до Кальварії Пацлавської (31.08.1920), будучи свідомим, що це – його останнє місце перебування.
Тодішня чернеча спільнота, до якої входили о. Венантій і брати, нараховувала сім чоловік. Стан здоров’я постійно погіршувався, а про будь-яке лікування вже не було мови – лише за допомогою ліків полегшували симптоми туберкульозу. З листа, що зберігся, написаного з Кальварії до своєї пенітентки Анни Бобак, ми дізнаємося, що єдиний візит лікаря мав місце в жовтні 1920 року, і то – випадково, оскільки лікаря покликано до когось іншого, „і тоді він оглянув мене і запевнив, що я вилікуюся з моєї хвороби”.
Останні сім місяців життя було однак очікуванням на сестру смерть. Погожі дні отець Венантій проводив у монастирському саду, сидячи на кріслі та намагаючись набратися сил. Продовжував писати статті до „Gazety Kościelnej” і займався кореспонденцією. Він старався бути корисним, а тому допомагав у душпастирській праці та сумлінно виконував чернечі й священицькі обов’язки. У кальварійському костелі отець Катажинець звершив кілька святих мес і часто служив, слухаючи сповіді, що погіршувало стан його здоров’я. До свят Різдва Христового (тобто впродовж 4 місяців) отець Венантій виголосив всього лиш дві проповіді. Нам не відомо, про що він говорив у першій проповіді. Натомість другу, – гарна, сповнена надії та очікування на обітницю зустрічі з Богом у вічності, – присвятив небу. Останню в своєму житті проповідь він завершив словами св. Томи Аквінського: „Ісусе, коли тепер під завісою я Тебе оглядаю, вчини, нехай станеться те, чого так міцно жадаю. Аби побачивши Твоє обличчя у світла країні, я був щасливим, дивлячись на Твою славу нескінченно”.
Багатогодинна сповідь у неопалюваному кальварійському костелі призвела до тяжкої простуди та погіршення стану здоров’я. Катажинець вже не підіймався з ліжка, щоденно приймав таїнства в чернечій келії. Він відчував, що смерть наближається. Моменту агонії передувала молитва на розарії. Францисканець переживав триденний страх про власне спасіння. Він невпинно просив, щоб співбрати були поруч із ним. Прохань цих ніхто не виконував. Отець Венантій залишався зовсім самотній тоді, коли людина найбільше потребує підтримки, зрозуміння і присутності. Під час хвороби ніхто його не відвідував; важко було допроситися „навіть другої чашки чаю” на ніч; до нього не приводили лікаря, тільки реалізували старі рецепти, виписані ще у Львові; вважили, що якщо він і так помирає, то і ліки йому непотрібні (!), говорили про це голосно, так щоб Венантій це чув. Можливо через цю прикрість отець Венантій відмовлявся приймати ліки, які полегшували біль і кашель, через що він корчився від болю, не спав по ночах і тратив притомність.
Отець Венантій усі ці випробування приймав зі смиренням і терпеливістю, спокійно приймаючи кожне приниження як Боже випробовування, і продовжуючи любити до кінця свій орден. Перед самою смертю він визнав: „Бачите, наскільки я є хворий і нічого вже не в стані зробити, але після смерті я багато зроблю для Ордену”. Терпіння не відтягнуло отця Венантія від любові та вірності своєму чернечому покликанню. Коли туберкульоз закрив йому вуста, а людська гідність зазнавала прикрої поведінки співбратів, його смертельне ложе стало амвоном, з якого він виголосив останню – безсловесну проповідь.
Слуга Божий відчував свій кінець, тому інтенсивно молився та просив інших про молитву, щоб смерть надійшла швидко. Перед самою агонією його стан здоров’я незначно покращився.
Отець професор Теофіл Діонісій Лукашук, паулін, який водночас є цензором Листів отця Венантія, написав про те, як вмирав Катажинець, у наступний спосіб: „З найважливішого випробовування життя, якому тільки може бути піддана людина, випробовування вмирання, Слуга Божий зберіг мир, однакову готовність до життя або смерті, та постійну поставу довіри Богові. Тут не видно найменшого сліду бунту чи супротиву щодо Божих вироків. Постава, яку ми бачимо, доводить його глибоку віру та відання з довірою своєї долі в руки Всемогутнього і Люблячого Бога. Не буде жодним перебільшенням, якщо ми скажемо, що до цієї постави отець Венантій Катажинець доростав героїчними зусиллями свого життя”.
Катажинець помер у цілковитій самотності в четвер, під вечір, 31 березня 1921 року.
Похоронні заходи мали місце 2 квітня 1921 року, о 17.00 годині, у кальварійському костелі, за масової участі парафіян, і сина сестри отця Венантія. Тіло монаха поховано на цвинтарі у Кальварії Пацлавській.
