о. ДІДАК КЕЛЕМЕН (Didák Kelemen) † 28.04.1744

Слуга Божий Дідак Келемен, апостол і популярний проповідник, колишній провінційний міністр в Угорщині, народився в Меренії (Ковасна в сучасній Румунії), а помер у Мішкольці (Угорщина) у 1744 році.
Дідак Келемен народився в 1683 році в місті Гаромшек (Трансільванія). Навчався в Пряшеві, приєднався до ордену францисканців і там наприкінці навчання став викладачем. Вчителював недовго, оскільки під час контрреформації потрібні були нові церкви та школи, особливо в Парціум(нині в Румунії). Його настоятелі вирішили доручити йому це завдання. Двічі був обраний угорським провінціалом Ордену Братів Менших Конвентуальних. Він відповідав за будівництво церкви Успіння Божої Матері, монастиря та школи в Мішкольці, будівництво церкви та монастиря в Ньїрбаторі та за оновлення францисканського монастиря та церкви в Бистриці.
У 1725 році він поїхав до Пожонь (нині Братислава). По дорозі був шокований, побачивши повну відсутність католицьких церков та священників. Отець Дідак вирішив перервати свою подорож і звернувся з проханням до повіту Боршод відкрити монастир Братів Менших Конвентуальних у Мішкольці. Він також наглядав на початку будівництва церкви за виконанням робіт, а потім через кілька місяців покинув будівництво і вирушив у місіонерську подорож.
У 1739 році, через кілька років після повернення до Мішкольці, у країні спалахнула ще одна епідемія. Єпископ Егеру запросив Дідака Келемена провести благальні молитви за людей, постраждалих від чуми, з метою її швидкого закінчення. Отець Дідак, який пережив дві епідемії і бачив їхні жахливі наслідки, як фізичні, так і моральні, цілу ніч молився, лежачи хрестом перед вівтарем, щоб пізнати волю Бога. Прибувши до Егеру, він попросив благословення єпископа розпочати подорож, яка вела через села Великої Угорської Рівнини, які постраждали від епідемії. Це була його остання місіонерська подорож. Його тіло було ослаблене за три десятиліття безперервної праці, багатьох чувань, труднощів, подорожей та постійного браку відпочинку.
Перші місяці 1744 року він провів на ложі недуги. Однак його розумові сили залишилися неушкодженими. Він був радником, втіхою та духовним лідером для людей, зібраних навколо нього аж до останнього моменту. Останній раз піднявся 21 квітня, щоб очолити загальні збори провінції в монастирі, тим самим виконавши прохання генерала ордену. З Божою допомогою і завдяки наполегливості, він провів і завершив триденну зустріч, але це був останній ривок його витривалості. Він помер через чотири дні, 28 квітня.
У спадок залишив 13 томів проповідей, контемпляції та молитов. Його могила, надгробний пам’ятник і портрет сьогодні знаходяться в церкві, яку він заснував.
Процес беатифікації отця Келемана розпочався незабаром після його смерті. Його біографію написав один із братів словацького походження, який був його послушником. Слава про святість добре зафіксована у всіх храмах та монастирях у яких працював отець, у вигляді картин, різьби, скульптури тощо, на яких зображений Слуга Божий. У Ньїрбатор навіть постать св. Франциск має риси отця Дідака. Через три століття Слуга Божий все ще відомий і цінується в релігійних громадах Угорщини. Це було підтверджено процесом щодо його святості на єпархіальному етапі, що розпочався35 років тому в Егері (де він помер і був похований).

Св. Максиміліан Марія Кольбе († 14.08.1941)

Раймонд (ім’я, отримане при хрещенні), Максиміліан Кольбе народився в Здунській Волі у 1894 році. У Львові, разом із   своїм старшим братом, у 1910 році вступив до ордену францисканців (OFMConv). Тоді отримав ім’я Максиміліан. Від 1912 року навчався в Римі. Там він здобув докторський ступінь з філософії та теології, також там, разом із кількома братами, в 1917 році започатковує рух під назвою Лицарство Непорочної. У Римі в 1918 році був висвячений на священика. Через рік повернувся до Польщі. У січні 1922 року в Кракові розпочав публікацію щомісячного журналу „Лицар Непорочної”.
У 1927 році заснував біля Варшави монастир-видавництво під назвою Непокалянів, який незабаром став великим католицьким пресовим і євангелізаційним осередком. Там друкувалися кілька багатотиражних журналів, а від 1935 року також католицький щоденник „Малий щоденник”. У березні 1936 року його тираж у будні дні становив 115 тисяч примірників, а два роки пізніше досягнув (в 10 різних видавництвах) майже 250 тисяч. Тираж основного щомісячного журналу „Лицар Непорочної” в грудні 1938 року сягнув мільйона примірників.
У 1930 році св. Максиміліан виїхав до Японії, де розпочав друк японського відповідника „Лицаря Непорочної”, а, незабаром, і в Японії заснував монастир (Mugenzai no Sono) на зразок того, що знаходився в Непокалянові. Розпочав організацію подібних закладів у Китаї та Індії. Однак у 1936 році повернувся до Польщі, щоб покерувати Непокаляновом, який на цей час став найбільшим католицьким монастирем у світі. У момент спалаху ІІ світової війни там проживало та працювало приблизно 700 монахів.
У грудні 1938 року в Непокалянові почала діяти власна радіостанція та розпочало надавати трансляцію Радіо Непокалянів. Св. Максиміліан думав над поліпшенням розподілу непокалянівської преси, про будову летовища на території монастиря, з якого могли б злітати літаки з братами монахами за штурвалом. Цей останній план св. Максиміліана та ідею щодо створення відділу фільмів у Непокалянові перекреслив спалах ІІ світової війни.
Після початку ІІ світової війни о. Максиміліана разом з тридцяти чотирма братами арештовано та вивезено спершу до табору в Ламсдорфі, потім до Амтіц та врешті до Остжешова. До Непокалянова він повертається 8 грудня 1939 року. 17 лютого 1941 року його арештовано вдруге та ув’язнено в Павяку, центральній в’язниці Гестапо у Варшаві. 28 травня 1941 року перевезено до концентраційного табору в Аушвіц-Біркенау, де він стає номером 16 670. Тут о. Максиміліан підтримує впавших на дусі, сповідає, ділиться тим, що найцінніше: мискою супу і хлібом. В кінці жертвує своє життя за невідомого в’язня Франциска Гайовнічка.
О. Кольбе помер 14 серпня 1941 року, вбитий нацистами уколом з отрутою, як один із останніх в’язнів, замкнений в камері голоду.
Зарахований до лику блаженних 17 жовтня 1971 року папою Павлом VI, натомість Іван Павло ІІ, 10 жовтня 1982 року, проголосив його святим, називаючи „покровителем нашого тяжкого сьогодення”.

Боже, Ти святого Максиміліана Кольбе, пресвітера і мученика, палаючого любов’ю до Непорочної Діви, наповнив ревністю у спасінні душ і любові до ближніх; † вчини милостиво, щоб ми за його заступництвом на славу Тобі сумлінно трудились у служінні людям і аж до смерті змогли уподібнитись до Твого Сина. Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні.