Джованні Соджу народився 1 квітня 1883 р. в Норбелло (Сардинія). У 1894 р., маючи всього лиш 11 років, Джованні переїхав до Сассарі, де спершу навчався у гімназії та ліцеї, а пізніше – в університеті, на юридичному факультеті. Його родина винайняла невелике помешкання і брати, один за одним, приєдналися до нього. Будучи найстаршим, він став головою родини і почав навчати братів християнського життя.
У 1905 р., у віці 22 років, Джованні отримав диплом юриста, написавши роботу на тему „Церква і рабство”, в якій з відвагою показав і захистив вирішальний вклад Церкви у скасування рабства.
У 1908 р., після повернення з армії та проведення одного року разом зі своєю родиною, Джованні попросив прийняти його до Ордену Братів Менших Конвентуальних. Активно і з радістю він пройшов початкову формацію в монастирі св. Франциска Ассізького в Орістано, і водночас, окрім ознайомлення з документами в сфері францисканської духовності, вивчав теологію і канонічне право.
Пресвітерські свячення Джованні прийняв 28 липня 1912 р. Він продовжував навчання і 23 грудня 1913 р. став доктором теології.
У 1914 р. став настоятелем кафедрального собору в Боза. У 1917 р. на недовгий час відійшов з парафії, ставши військовим капеланом. На провінційному капітулі (15-24 липня 1919 р.) був обраний секретарем провінції та наставником братів з новіціату. На наступному капітулі, у 1922 р., був затверджений наставником братів з новіціату і обраний настоятелем монастиря в Орістано.
Переломний момент у житті о. Джованні настав у 1925 р. Відповідаючи на заохочення папи Пія ХІ, скероване до всіх чернечих згромаджень, стосовно зміцнення місійної активності ad gentes генеральний капітул Ордену Братів Менших Конвентуальних у 1925 р. вирішив відкрити дві місії. Генеральний міністр вислав лист до всіх провінцій Ордену, в якому попросив братів, аби ті захотіли відповісти на звернення папи. Відповідей прийшло настільки мало, що не було можливості відкрити навіть однієї місії. О. Луїджі Карта, провінційний міністр Сардинії, повідомив про цю складну ситуацію о. Джованні, який рішуче відреагував: „Відступити, о ні! Якщо інші не відповідають, то відповімо ми. Я сам та інші – погоджуємося на це”. Міністр провінції, не зволікаючи, зв’язався з різними монахами зі Сардинії, і невдовзі знайшлася достатня кількість охочих, щоб відкрити місію в Китаї.
Приготування до від’їзду пройшло дуже швидко. Вже 7 липня о. Джованні Соджу, враз із п’ятьма іншими братами, залишив Сардинію і 19 липня, біля гробу св. Франциска в Ассізі, генеральний міністр вручив усім місійний хрест. 24 липня францисканці були на аудієнції в папи, а 31 липня – вирушили з Бріндізі до Китаю.
Подорож кораблем тривала 43 дні. 11 вересня, після прибуття в порт Шанхаю, дорога залишалася ще далекою, адже потрібно було дістатися до Хінган. До місцевості, де мала відкритися місія, францисканці прибули 5 листопада, тобто через 55 днів від моменту прибуття до Шанхаю.
Місіонери відразу ж приступили до роботи і, через деякий час, осягнули хороші результати. У звіті, висланому влітку 1929 р. до генеральної курії, чотири роки після приїзду, йде мова про 5 чернечих домів, де постійно перебувають місіонери, 15 початкових шкіл, 4 дитячі будинки, 4 аптеки, 3 костели та 17 каплиць, 5187 катехуменів, 1142 охрещених і численні навернення.
Місія у Хінган, площа якої 25 тис. км квадратних і яка налічує близько 2 млн. жителів, 28 березня 1928 р. була заснована як апостольська префектура, а 8 серпня того ж року о. Джованні був призначений першим апостольським префектом.
Слуга Божий жив у Хінган, проте регулярно відвідував місіонерів, які служили в інших місцях. Під час однієї з таких подорожей, 12 листопада 1930 р., повертаючись після освячення нового храму та уділення миропомазання 28 кандидатам, о. Джованні був вбитий зграєю бандитів.
Так насправді бандити шукали, в основному, грошей, проте не можна виключити, що був теж і релігійний мотив, оскільки з о. Джованні поверталося також четверо світських людей, з яких двоє були язичниками, а він і двоє християн були вбиті.
Miesiąc: kwiecień 2020
о. ЄРОНІМ М. Б’ЯЗІ (Girolamo M. Biasi) † 20.06.1929
Слуга Божий Єронім Марія Б’язі народився 7 грудня 1897 року в Італії. На наступний день, в торжество Непорочного Зачаття, він був хрещений і отримав ім’я Архангел.
У віці 12 років, закінчивши початкову школу, у вересні 1909 р. його прийняли до колегії Братів Менших Конвентуальних (тодішньої падуанської провінції) у Кампозамп’єро. 4 жовтня 1915 р. розпочав новіціат і став братом Джироламо, бажаючи слідувати вузьким шляхом Євангелія до святості. У своєму щоденнику він писав: «Я хочу стати святим, великим святим, і як можна швидше, тому що це є те, що Бог хоче від мене».
Через рік склав свої перші обіти. У той час він також розпочав навчання в ліцеї. Під час Першої світової війни його перевели до Риму, до міжнародного монашого коледжу в Сан-Теодоро. Потім продовжив навчання в Латеранському університеті, де отримав ступінь доктора філософії.
8 грудня 1918 р. склав вічні обіти і вступив до Григоріанського університету. На жаль, у 1919 р. з’явилися перші симптоми туберкульозу. 1 квітня 1922 р. він отримав свячення субдияконату, 17 квітня – дияконські свячення, а 16 липня був висвячений на священника.
Через декілька тижнів він розпочав своє сходження на Голгофу. Як пшениця, перемелена стражданнями, він став ароматним хлібом для світу: його священство, яке існувало в нерухомості і бездіяльності, повністю відповідало священницькому покликанню. Кожен день брат Єроніма довіряв своє життя в руки Господа, жертвуючи свої страждання за життя братів.
Сім довгих років він провів, переходячи з однієї лікарні в іншу. На своєму шляху, повному страждань, він умів підтримувати полум’я надії, приймаючи волю Бога, хоч і бажав зцілення, щоб працювати в Господньому винограднику. Незважаючи на власні страждання, він дарував спокій і радість своїм братам, а також хворим людям, яких зустрічав в різних лікарнях, всупереч цілковитій бездіяльності і самотності, на які він був приречений. Отець Єроніма молився на одрі страждань, героїчно переживаючи своє священницьке служіння.
20 червня 1929 р. він помер у лікарні Кампозамп’єро з посмішкою на губах. Йому було всього 32 роки! Марне, на перший погляд, існування, приховане, що протікало в малості і стражданнях – життя брата Джироламо було повністю віддане в руки Господа, як підношення “поруч з хлібом і вином”заради життя світу. Життєвий шлях, зазначений не багатьма речами, а простим “так”, в повній відмові від себе з любові до Господа.
У листопаді 2000 р. розпочався процес беатифікації Слуги Божого Єронім М. Б’язі.
бл. Збігнєв Стшалковскі і бл. Михайло Томашек (†9.08.1991)
Збігнєв Стшалковскі народився в Тарнові (Польща) 1958 року. Вступив до Ордену Братів Менших Конвентуальних і у 1980 році склав перші обіти. Отримавши пресвітерські свячення 1986 року, два роки навчав у середній школі в Легниці, після чого розпочав місіонерську працю в Перу.
Михайло Томашек народився в с. Ленкавіци біля Живця (Польща) 1960 року. Перші обіти склав у Ордені Братів Менших Конвентуальних 1981 року, а у 1987 році став священиком; на місії до Перу виїхав після двох років душпастирської праці.
В парафії в Паріакото (дієцезія Чимботе) брати перебували майже два роки. Увечері 9 серпня 1991 року, після побіжного судового процесу, їх вбили партизани комуністичної організації „Світлий шлях”.
5 грудня 2015 року, в Цімботе у Перу, їх проголосили блаженними.
Боже, Ти покликав блаженних Міхала і Збігнєва, священиків, наслідувати Христа за прикладом святого Франциска Ассізького, † і для добра довірених їм людей, зміцнив їх своїм Духом аж до мученицької смерті, * вчини, щоб ми за їхнім заступництвом зростали в любові до Тебе і у смиренній службі до найменших. Через нашого Господа Ісуса Христа, Твого Сина, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог на віки вічні. Амінь.
о. МЕЛЬХІОР ФОРДОН (Melchior Fordon) † 27.02.1927
Мельхіор Йосип Фордон народився 5 серпня 1862 р. в Гродно (сьогодні Білорусь, а тоді частина Російської імперії).
У віці 21 року він вступив до єпархіальної семінарії у Вільнюсі. Висвячений на священника 2 серпня 1887 р. у в Каунасі. Після десяти років душпастирського служіння в єпархії, на початку 1903 р. був призначений настоятелем парафії Матері Божої Ангельської в Гродні та опікуном колишнього францисканського монастиря, де розміщувався виправний будинок для священиків, визнаних владою небезпечними для Російської держави.
Приблизно через два з половиною роки Слуга Божий переводиться до парафії Всіх Святих, яка є найбільшою у Вільнюсі.
У 1908 році цивільна влада заборонила йому виконувати функцію настоятеля парафії та перебувати у Вільнюсі, оскільки він стояв на захисті єпископа Едварда фон Роппа, усуненого з єпископської столиці 17 жовтня 1907 року.
Після 23 років священства, за згодою адміністратора єпархії, Слуга Божий вирішив приєднатись до ордену Братів Менших Конвентуальних. У зв’язку з цим наміром, під приводом оздоровлення, він вирушив спочатку до Львова, потім до Кракова, де існували францисканські монастирі.
2 жовтня 1910 р. отець Йосиф Фордон прийняв францисканський одяг у краківському монастирі, взявши ім’я Мельхіор, і розпочав канонічний новіціат. 14 липня 1911 р. він склав свої перші монаші обіти та повернувся до Вільнюської єпархії, де провадив монаше життя в укритті.
5 серпня 1914 р. отримав дозвіл російського губернатора на приєднання до “лав францисканців” у Гродно. 4 вересня 1915 р., після виходу російської армії та взяття частини міста німецькою армією, Слуга Божий врятував тринадцять пожежників, звинувачених у шпигунстві для росіян, гарантуючи їх невинність власним життям.
З цього часу отець Фордон може публічно носити монаший габіт і відкрито визнавати, що він є францисканцем (Братом Меншим Конвентуальним). 20 січня 1919 р. його було призначено першим настоятелем Гродненського монастиря після відновлення його діяльності. 11 листопада 1920 р. до отця Мельхіора приєдналися його брати. Він жив і працював у Гродні до кінця життя.
20 жовтня 1922 р. до Гродно приїхав отець Максиміліан Кольбе, який пропагував Місію Непорочної, через видання Лицаря Непорочної. Отець Мельхіор був духівником і сповідником отця Максиміліана.
Отець Фордон помер 27 лютого 1927 року.
У свідомості та серцях усіх, хто його знав – він був святим. О. Мельхіор є прикладом ревного пастиря і великим апостолом християнського милосердя.
22 грудня 2018 р. папа Франциск підписав указ про героїчні чесноти отця Мельхіора Фордона. Відтоді він має право на титут Преподобного Слуги Божого.
о. ВЕНАНТІЙ КАТАЖИНЕЦЬ (Wenanty Katarzyniec) † 31.03.1921
Йосиф Катажинец народився 7 жовтня 1889 р. в с. Обидів (парафія та район у Кам’янці-Струмиловій, близько 50 км від Львова, на території сьогоднішньої України).
Навчався в школі у Радехові, після завершення якої міг поступити до вчительської семінарії у Львові, до якої потрапив у 1904 р.
У 1908 р. розпочав новіціат в Ордені Братів Менших Конвентуальних у Львові, прийнявши чернече ім’я Венантій. Через рік, після складення чернечих обітів (26 вересня 1909 р.) був направлений на філософсько-теологічне навчання до Кракова; там, також, 2 червня 1914 р. прийняв пресвітерські свячення.
Протягом року о. Венантій служив вікарієм у парафії в Чишках, розташованих на південному сході від Львова. Служив Євхаристію, сповідав, звершував Таїнства Хрещення, Подружжя, Єлеопомазання, молився над померлими. Вірні відчували доброту і лагідність молодого священника, і для багатьох він став постійним сповідником і духівником.
Згодом він почав виконувати завдання наставника новіціату, що вимагало делікатності, хоч ще на цей час не досягнув необхідного віку. Він оточив своїх вихованців добротою, теплом і довірою та почав розкривати їм таємниці францисканського життя.Від 1916 р. і до 1919 р. був також вихователем семінаристів.
Маючи слабке здоров’я, о. Венантій захворів на туберкульоз, але незважаючи на недугу, його запал як вихователя не зменшився. На деякий час його відправили на відпочинок до Ганачова й Кальварії Пацлавської. У 1920 р. його перевели до санктуарію у Кальварії Пацлавській, де він і помер 31 березня 1921 р. Його тіло, поховане 2 квітня на місцевому кладовищі, було пізніше, 16 серпня 1950 р. перенесено до внутрішньої галереї монастиря. З березня 2018р його могила знаходиться всередині санкруарію Матері Божої Кальварійської.
Наслідуючи в чернечому та священницькому житті вбогого і стражденного Христа, він реалізував францисканський ідеал minoritas – брата меншого. Убогий, жертовний, скромний, покірний, не шкодуючи себе у служінні, прагнув осягнути чернечу досконалість, до якої так довго готувався під час формації і яка довершилась на смертному ложі, коли він мав неповних 32 роки.
Францисканці, переконані у святості його життя, ініціювали процес беатифікації, який ще раніше пропонував св. Максиміліан Марія Кольбе, який знав особисто о. Венантія. Децізіальний беатифікаційний процес розпочався 27 червня 1950р. 26 квітня 2016 р. папа Франциск підписав декрет про героїчність чеснот Преподобного Слуги Божого Венантія Катажинця.
Бл. Карл де Діос Муріас († 18.07.1976)
17 липня у францисканських храмах згадуємо бл. Карла Муріаса
Бл. Карл де Діос Муріас народився 10 жовтня 1945 року в Кордові (Аргентина). Після закінчення середньої школи він поступив у військовий ліцей, де досяг високої успішності у навчанні.
У 1966 р., у віці 21 року, він розпочав постулат у монастирі св. Йосифа в Монтевідео, а рік потому – новіціат. Під час навчання в семінарії він зі смиренням приймав настанови викладачів і наставників, щоб стати хорошим францисканським монахом. 31 грудня 1971 року Карл склав вічні обіти, а через рік, 17 грудня 1972 року, прийняв з рук єпископа бл. Анджелеллі пресвітерські свячення.
Від 9 січня 1976 року і аж до смерті Карл виконував обов’язки вікарія в Чамікаль у дієцезії Ла-Ріоха, де настоятелем був бл. Габріель Лонгевілль, французький місіонер. О. Карл був ревним проповідником Доброї Новину серед люду, відверто не погоджувався із пануючою несправедливістю влади, та через це здобував неприязнь державних управителів.
У неділю звечора, 18 липня 1976 року, його, разом зі бл. Гавріелем Лонгевілль, забрало кілька незнайомців, які представились посланцями влади. Їх обох піддали тортурам і брутально вбили того ж вечора.
Незадовго перед вбивством, знаючи про небезпеку, яка йому загрожує, на запитання, чи не краще було б для нього відійти, о. Карл відповів : „Ліпше вмерти замолоду, щось зробивши, аніж у старості, не зробивши нічого”.
О. Карл був зачислений до лику блаженних 27 квітня 2019 року разом з єпископом дієцезії Ла-Ріоха Енріко Анджело Анджелі Карлетті, о. Габріелем Лонгевілль і Венчеслао Педернера, батьком сім’ї.
Всемогутній і вічний Боже, Ти обдарував блаженних мучеників Карла де Діоса i сподвижників благодаттю боротьби аж до смерті, практикуючи справедливість; †даруй своєму народу, що переживає у надії труднощі цього життя * щоб ми могли споглядати твоє обличчя назавжди. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.