Слуга Божий Дідак Келемен, апостол і популярний проповідник, колишній провінційний міністр в Угорщині, народився в Меренії (Ковасна в сучасній Румунії), а помер у Мішкольці (Угорщина) у 1744 році.
Дідак Келемен народився в 1683 році в місті Гаромшек (Трансільванія). Навчався в Пряшеві, приєднався до ордену францисканців і там наприкінці навчання став викладачем. Вчителював недовго, оскільки під час контрреформації потрібні були нові церкви та школи, особливо в Парціум(нині в Румунії). Його настоятелі вирішили доручити йому це завдання. Двічі був обраний угорським провінціалом Ордену Братів Менших Конвентуальних. Він відповідав за будівництво церкви Успіння Божої Матері, монастиря та школи в Мішкольці, будівництво церкви та монастиря в Ньїрбаторі та за оновлення францисканського монастиря та церкви в Бистриці.
У 1725 році він поїхав до Пожонь (нині Братислава). По дорозі був шокований, побачивши повну відсутність католицьких церков та священників. Отець Дідак вирішив перервати свою подорож і звернувся з проханням до повіту Боршод відкрити монастир Братів Менших Конвентуальних у Мішкольці. Він також наглядав на початку будівництва церкви за виконанням робіт, а потім через кілька місяців покинув будівництво і вирушив у місіонерську подорож.
У 1739 році, через кілька років після повернення до Мішкольці, у країні спалахнула ще одна епідемія. Єпископ Егеру запросив Дідака Келемена провести благальні молитви за людей, постраждалих від чуми, з метою її швидкого закінчення. Отець Дідак, який пережив дві епідемії і бачив їхні жахливі наслідки, як фізичні, так і моральні, цілу ніч молився, лежачи хрестом перед вівтарем, щоб пізнати волю Бога. Прибувши до Егеру, він попросив благословення єпископа розпочати подорож, яка вела через села Великої Угорської Рівнини, які постраждали від епідемії. Це була його остання місіонерська подорож. Його тіло було ослаблене за три десятиліття безперервної праці, багатьох чувань, труднощів, подорожей та постійного браку відпочинку.
Перші місяці 1744 року він провів на ложі недуги. Однак його розумові сили залишилися неушкодженими. Він був радником, втіхою та духовним лідером для людей, зібраних навколо нього аж до останнього моменту. Останній раз піднявся 21 квітня, щоб очолити загальні збори провінції в монастирі, тим самим виконавши прохання генерала ордену. З Божою допомогою і завдяки наполегливості, він провів і завершив триденну зустріч, але це був останній ривок його витривалості. Він помер через чотири дні, 28 квітня.
У спадок залишив 13 томів проповідей, контемпляції та молитов. Його могила, надгробний пам’ятник і портрет сьогодні знаходяться в церкві, яку він заснував.
Процес беатифікації отця Келемана розпочався незабаром після його смерті. Його біографію написав один із братів словацького походження, який був його послушником. Слава про святість добре зафіксована у всіх храмах та монастирях у яких працював отець, у вигляді картин, різьби, скульптури тощо, на яких зображений Слуга Божий. У Ньїрбатор навіть постать св. Франциск має риси отця Дідака. Через три століття Слуга Божий все ще відомий і цінується в релігійних громадах Угорщини. Це було підтверджено процесом щодо його святості на єпархіальному етапі, що розпочався35 років тому в Егері (де він помер і був похований).
Miesiąc: kwiecień 2020
Св. Максиміліан Марія Кольбе († 14.08.1941)
Раймонд (ім’я, отримане при хрещенні), Максиміліан Кольбе народився в Здунській Волі у 1894 році. У Львові, разом із своїм старшим братом, у 1910 році вступив до ордену францисканців (OFMConv). Тоді отримав ім’я Максиміліан. Від 1912 року навчався в Римі. Там він здобув докторський ступінь з філософії та теології, також там, разом із кількома братами, в 1917 році започатковує рух під назвою Лицарство Непорочної. У Римі в 1918 році був висвячений на священика. Через рік повернувся до Польщі. У січні 1922 року в Кракові розпочав публікацію щомісячного журналу „Лицар Непорочної”.
У 1927 році заснував біля Варшави монастир-видавництво під назвою Непокалянів, який незабаром став великим католицьким пресовим і євангелізаційним осередком. Там друкувалися кілька багатотиражних журналів, а від 1935 року також католицький щоденник „Малий щоденник”. У березні 1936 року його тираж у будні дні становив 115 тисяч примірників, а два роки пізніше досягнув (в 10 різних видавництвах) майже 250 тисяч. Тираж основного щомісячного журналу „Лицар Непорочної” в грудні 1938 року сягнув мільйона примірників.
У 1930 році св. Максиміліан виїхав до Японії, де розпочав друк японського відповідника „Лицаря Непорочної”, а, незабаром, і в Японії заснував монастир (Mugenzai no Sono) на зразок того, що знаходився в Непокалянові. Розпочав організацію подібних закладів у Китаї та Індії. Однак у 1936 році повернувся до Польщі, щоб покерувати Непокаляновом, який на цей час став найбільшим католицьким монастирем у світі. У момент спалаху ІІ світової війни там проживало та працювало приблизно 700 монахів.
У грудні 1938 року в Непокалянові почала діяти власна радіостанція та розпочало надавати трансляцію Радіо Непокалянів. Св. Максиміліан думав над поліпшенням розподілу непокалянівської преси, про будову летовища на території монастиря, з якого могли б злітати літаки з братами монахами за штурвалом. Цей останній план св. Максиміліана та ідею щодо створення відділу фільмів у Непокалянові перекреслив спалах ІІ світової війни.
Після початку ІІ світової війни о. Максиміліана разом з тридцяти чотирма братами арештовано та вивезено спершу до табору в Ламсдорфі, потім до Амтіц та врешті до Остжешова. До Непокалянова він повертається 8 грудня 1939 року. 17 лютого 1941 року його арештовано вдруге та ув’язнено в Павяку, центральній в’язниці Гестапо у Варшаві. 28 травня 1941 року перевезено до концентраційного табору в Аушвіц-Біркенау, де він стає номером 16 670. Тут о. Максиміліан підтримує впавших на дусі, сповідає, ділиться тим, що найцінніше: мискою супу і хлібом. В кінці жертвує своє життя за невідомого в’язня Франциска Гайовнічка.
О. Кольбе помер 14 серпня 1941 року, вбитий нацистами уколом з отрутою, як один із останніх в’язнів, замкнений в камері голоду.
Зарахований до лику блаженних 17 жовтня 1971 року папою Павлом VI, натомість Іван Павло ІІ, 10 жовтня 1982 року, проголосив його святим, називаючи „покровителем нашого тяжкого сьогодення”.
Боже, Ти святого Максиміліана Кольбе, пресвітера і мученика, палаючого любов’ю до Непорочної Діви, наповнив ревністю у спасінні душ і любові до ближніх; † вчини милостиво, щоб ми за його заступництвом на славу Тобі сумлінно трудились у служінні людям * і аж до смерті змогли уподібнитись до Твого Сина. Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.
Бл. Інокентій Гуз († 6.06.1940)
Інокентій Войцех Гуз народився 18 березня 1890 року у Львові. Вступив до Ордену Братів Менших Конвентуальних. Пресвітерський сан прийняв 2 червня 1924 року. Працював, між іншим, у Ганачеві і Чижках біля Львова, у Львові і Гродно – там допомагав о. Максиміліану Кольбе у видавництві „Лицаря Непорочної”. Тут 21 березня 1940 року його заарештували росіяни. Інокентію вдалося втекти з в’язниці, проте 2 квітня 1940 року його схопили німці. Перебував в ув’язненні в Сувалках і Дзялдові. 18 травня 1940 року його перевезли до концтабору в Заксенгаузен-Оранієнбург у Німеччині, де жорстоко катували. Загинув 6 червня 1940 року, удушений струменем води, який йому під тиском вливав до вуст німецький солдат.
Один із 108 мучеників часів Другої світової війни, яких Святіший Отець Йоан Павло ІІ зарахував до лику блаженних 13 червня 1999 року. Серед тих мучеників – семеро францисканців з Ордену Братів Менших Конвентуальних: четверо з Непокалянова – о. Антонін Баєвський, о. Пій Бартосік, бр. Тимофій Трояновський і бр. Боніфатій Жуковський; двоє з Білорусі – о. Ахіллес Пухала і о. Герман Стемпень.
Всемогутній, вічний Боже, Ти дозволив блаженному Інокентію і його сподвижникам, мученикам, страждати заради Христа; † також і нам у нашій слабкості простягни руку божественної допомоги, * щоби, так як вони не завагались умерти задля Тебе, ми жили непохитні у Твоєму сповідуванні. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.
бр. СТЕФАН ІГЛОДИ (Štefan Iglódy) † 6.11.1639
Еліаш Іглоди (пізніше Стефан) народився в 1621 р. в Кісронводі. Він походив із аристократичної родини, завдяки якій отримав хорошу освіту. Його батьки були кальвіністами.
У 1635 р. до міста прибули апостольські місіонери. Це були францисканці, вислані з Угорщини тодішньою Конгрегацією пропаганди віри. Вони познайомилися з 16-річним Еліашем. Незабаром юнак виявив прагнення стати католиком. Навесні 1636 р. він став свідком дива, коли один із місіонерів врятував життя князя завдяки молитві. Ця подія спричинила, що весь княжий рід перейшов в католицизм, а також значна частина прислуги. Сам Еліаш попросив дозволу приєднатися до францисканців. Це сталося в 1638 р. під час пасхального періоду.
Отримавши монаший одяг, він також отримав з рук провінційного міністра монаше ім’я Стефан. Облечини відбулися в монастирі в Раді. Коли він вступив до новиціату, то був юнаком повним радості.Оскільки він знав угорську мову, то саме йому доручили робити збірки по селах на користь монастиря.
Пригода молодого Стефана у францисканській спільноті тривала лише шість місяців. У неділю, 6 листопада 1639 р., коли він проходив через маєток кальвіністів у Мали Гореш, двоє з кальвіністів напали на нього, повалили з коня, прив’язали до дерева, змушуючи – під страхом смерті – скинути монаший габіт і зректись католицької віри. Коли він не погодився на їхні вимоги, вони вирізали йому знак хреста на чолі турецькою шаблею і катували у жахливий спосіб. Стефан кричав: „Ісусе, Маріє, допоможіть мені!” і просив мучителів зупинитись. Але це ще більше їх розлютило, і один з них перерізав йому горло.
Поховали бр. Стефана 16 листопада 1639 р. З почестями, гідними мученика, його тіло було покладено у склепі каплиці св. Андрія. Пізніше його перенесли до Рад.
У ХІХ столітті як монастир, так і церква були зруйновані. У 2011 р. археологи з Рад виявили залишки старого монастиря та знайшли могилу мученика в руїнах церкви. Наразі його тіло проходить наукові дослідження.
Бл. Альфонсо Лопес († 3.08.1936)
Під час громадянської війни в Іспанії на початку ХХ століття християнський культ був цілковито заборонений, нищилися і спалювалися церкви та монастирі, через переслідування мученицькою смертю загинуло близько 10 тисяч християн, серед них 13 єпископів, 4184 священики і семінаристи, 2365 монахів, 283 монахині і тисячі вірних.
Серед мучеників з часів громадянської війни в Іспанії є 6 францисканців конвентуальних із Гранульєса. Папа Йоан Павло ІІ зарахував їх до лику блаженних 11 березня 2001 року.
Отець Альфонсо Лопес відзначався любов’ю до Бога і ближнього, вшануванням Пресвятої Діви Марії. Був розстріляний 3 серпня 1936 року разом із братом Михайлом Сальвадором, який виконував обов’язки кухаря у монастирі.
Отець Модест Вегас був хорошим проповідником і сповідником. Після фіктивного процесу, під час якого блаженний відважно виступив на захист віри і Церкви, його розстріляли 27 липня 1936 року.
Отець Діонісій Рамос був ревним священиком, відзначався глибокою вірою, любов’ю і покорою. Його і брата Франциска Хатіва розстріляли 31 липня 1936 року.
Отець Петро Рівера у своєму житті відзначався глибокою духовністю, був інтелігентною і здібною людиною. Його вбили 1 вересня 1936 року.
Боже, Ти блаженним мученикам, Альфонсові та сподвижникам, дозволив стати свідками Христової віри у дусі всепрощення, † дозволь, щоб ми, сильні їхнім заступництвом, * стали вірними у сповідуванні Твого Імені. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, *Бог, на віки вічні.
бл. Людовік Армон Адам († 13.07.1794) і бл. Миколай Савуре († 16.07.1794)
Під час Французької революції XVIII століття на кораблях у Рошфорі були ув’язнені 829 священиків і ченців, оскільки вони відмовилися скласти присягу вірності цивільній Конституції. Вони зазнали репрсій, великого приниження і брутального утиску. Протягом десяти місяців померло 547 осіб. З-посеред цих героїв віри й вірності Папі і Римській Церкві 1 жовтня 1995 року Папа Йоан Павло II зарахував до лику блаженних Йоана Батиста Сюзі і 63 його сподвижників. Серед них було двоє францисканців з Ордену Братів Менших Конвентуальних: Людовік Армон Адам і Миколай Савуре.
Людовік Армон Адам народився 1741 року. Його звинуватили в тому, що він служив Святу Месу і ходив у рясі. Блаженний помер у в’язниці 13 липня 1794 року.
Миколай Савуре народився 1733 року. Товаришам у нещасті блаженний дав приклад побожності й терпеливості під час випробування і тортур. Силу в труднощах він черпав із навчань святого Бонавентури. Земне життя закінчив 16 липня 1794 року.
Господи, наш Боже, Ти в страшному утискові обдарував блаженних мучеників Людовикa i Миколая благодаттю вірності й прощення; † вчини за їхнім заступництвом, щоб ми завжди були готові відстоювати вірність Церкві * та були відкриті на примирення з братами. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.