Бл. Інокентій Гуз († 6.06.1940)


 

 


  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інокентій Войцех Гуз народився 18 березня 1890 року у Львові. Вступив до Ордену Братів Менших Конвентуальних. Пресвітерський сан прийняв 2 червня 1924 року. Працював, між іншим, у Ганачеві і Чижках біля Львова, у Львові і Гродно – там допомагав о. Максиміліану Кольбе у видавництві „Лицаря Непорочної”. Тут 21 березня 1940 року його заарештували росіяни. Інокентію вдалося втекти з в’язниці, проте 2 квітня 1940 року його схопили німці. Перебував в ув’язненні в Сувалках і Дзялдові. 18 травня 1940 року його перевезли до концтабору в Заксенгаузен-Оранієнбург у Німеччині, де жорстоко катували. Загинув 6 червня 1940 року, удушений струменем води, який йому під тиском вливав до вуст німецький солдат. 

Один із 108 мучеників часів Другої світової війни, яких Святіший Отець Йоан Павло ІІ зарахував до лику блаженних 13 червня 1999 року. Серед тих мучеників – семеро францисканців з Ордену Братів Менших Конвентуальних: четверо з Непокалянова – о. Антонін Баєвський, о. Пій Бартосік, бр. Тимофій Трояновський і бр. Боніфатій Жуковський; двоє з Білорусі – о. Ахіллес Пухала і о. Герман Стемпень.

Всемогутній, вічний Боже, Ти дозволив блаженному Інокентію і його сподвижникам, мученикам, страждати заради Христа;  також і нам у нашій слабкості простягни руку божественної допомоги, * щоби, так як вони не завагались умерти задля Тебе, ми жили непохитні у Твоєму сповідуванні. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого,  котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні. 

бр. СТЕФАН ІГЛОДИ (Štefan Iglódy) † 6.11.1639

Еліаш Іглоди (пізніше Стефан) народився в 1621 р. в Кісронводі. Він походив із аристократичної родини, завдяки якій отримав хорошу освіту. Його батьки були кальвіністами.
У 1635 р. до міста прибули апостольські місіонери. Це були францисканці, вислані з Угорщини тодішньою Конгрегацією пропаганди віри. Вони познайомилися з 16-річним Еліашем. Незабаром юнак виявив прагнення стати католиком. Навесні 1636 р. він став свідком дива, коли один із місіонерів врятував життя князя завдяки молитві. Ця подія спричинила, що весь княжий рід перейшов в католицизм, а також значна частина прислуги. Сам Еліаш попросив дозволу приєднатися до францисканців. Це сталося в 1638 р. під час пасхального періоду.
Отримавши монаший одяг, він також отримав з рук провінційного міністра монаше ім’я Стефан. Облечини відбулися в монастирі в Раді. Коли він вступив до новиціату, то був юнаком повним радості.Оскільки він знав угорську мову, то саме йому доручили робити збірки по селах на користь монастиря.
Пригода молодого Стефана у францисканській спільноті тривала лише шість місяців. У неділю, 6 листопада 1639 р., коли він проходив через маєток кальвіністів у Мали Гореш, двоє з кальвіністів напали на нього, повалили з коня, прив’язали до дерева, змушуючи – під страхом смерті – скинути монаший габіт і зректись католицької віри. Коли він не погодився на їхні вимоги, вони вирізали йому знак хреста на чолі турецькою шаблею і катували у жахливий спосіб. Стефан кричав: „Ісусе, Маріє, допоможіть мені!” і просив мучителів зупинитись. Але це ще більше їх розлютило, і один з них перерізав йому горло.
Поховали бр. Стефана 16 листопада 1639 р. З почестями, гідними мученика, його тіло було покладено у склепі каплиці св. Андрія. Пізніше його перенесли до Рад.
У ХІХ столітті як монастир, так і церква були зруйновані. У 2011 р. археологи з Рад виявили залишки старого монастиря та знайшли могилу мученика в руїнах церкви. Наразі його тіло проходить наукові дослідження.