”Маріє, Діво Непорочна, разом з Тобою прославляємо Пресвяту Трійцю та дякуємо, що обдарувала Тебе свободою від первородного гріха. Просимо Тебе гаряче, прийми наші благання і огорни нас своєю допомогою та опікою”.
29 листопада, коли францисканські спільноти святкують Урочистість Всіх Святих Францисканського Ордену, в річницю затвердження Уставу написаного святим Отцем Франциском – засновником Ордену, в день щорічного відновлення монаших обітів, які францисканці складають Богу у вічній професії, у четвер, що є днем присвяченим Божому Милосердю, в храмі св. Антонія, як і у всіх інших францисканських святинях світу розпочалася Новенна перед Урочистістю Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Нелегке завдання впродовж дев’яти днів духовно приготувати вірних до цього свята взяв на себе о. Павло Одуй.І день був присвячений вірі Марії. У Католицькій Церкві нещодавно розпочався Рік Віри і в контексті цього Року не можна залишитися байдужим до Пресвятої Діви, віра якої неодноразово піддавалася випробуванням. Щоб віра була міцною, вона повинна бути випробуваною, повинна пройти крізь вогонь досвіду. Поверхнева віра, яка базується лише на вихованні, почуттях, емоціях, звичці, традиції, коли приходять труднощі – не витримує, не має опори, а Бог, позбавляючи всього, прагне, щоб людина шукала порятунок лише у Нього, Єдиного Бога.В житті Марії щоденно реалізувалося благословення, яке промовила свята Єлизавета: «Блаженна ж Та, що повірила». І саме в Марії Церква бачить найдосконаліший взірець віри, яка віддала, довірила своє життя Богу, яка йде попереду нас в паломництві нашої віри, яка є поруч з нами. ІІ Ватиканський Собор говорить, що Матір Божа займає в Церкві місце найвище, обдарована найбільшою гідністю, але одночасно є найближча людям. Бо все, з чим ми стикаємося в нашому житті, Марія вже пережила і дивлячись на Неї ми повинні знаходити відповідь на всі наші проблеми. Любити Марію означає наслідувати Її, йти за Нею – Вона показує нам шлях, показує дорогу віри.Дуже часто Господь веде іншою дорогою, ніж людина мріє, планує. І тут Марія стає для нас прикладом. Вона, що відмовилася від натурального материнства, була обдарована надзвичайною благодаттю – стала Матір’ю Божого Сина. Це покликання перекреслило всі Її плани. Не знаючи що на неї чекає, сказавши раз ”так” неустанно всім своїм життям це підтверджувала. А Бог, в своїй великій любові, не дав Їй легкого життя – Вона пережила гіркий досвід і важкі випробування. Згідно зі словами Біблії: ”Бо Господь, кого любить, того Він карає”. І так відбувається в житті кожної людини, яку Бог прагне формувати на образ свого Сина. А життя Пресвятої Діви – це для нас взірець життя вірою, яка допомагає все витримати і пережити.
Темою II дня Новенни були випробування, які Пречиста Діва пережила під час свого земного життя.
Перше появилося відразу після Благовіщення, після того як Марія сказала своє ”fiat”, своє ”так” і згодилася стати Матір’ю Божого Сина. Одночасно виявилося, що про це нічого не знає Йосиф. Невідомо як поступити. Це була перша трагедія цих двох осіб. Постійним запитанням Марії у цей важкий та темний момент життя мало б бути: ”Що я повинна робити?”.
Віра не усуває морок, зовсім навпаки: темрява міцно пов’язана з вірою і саме в цьому її суть.
Наступним важким випробуванням було народження Ісуса. Час і місце народження дитини має велике значення для кожної матері, також і для Матері Бога, однак Марія була позбавлена можливості народити Ісуса в гідних умовах. Господь не захотів завчасу оповістити Йосифа про те, де Ісус має народитися, не захотів, щоб Божому Синові приготували відповідне місце. Ісус народився в Вифлеємі внаслідок збігу обставин, яким був тогочасний перепис населення, народився позбавлений самого необхідного. Легко в такій ситуації піддатися спокусі страху, невпевненості, недовіри. І саме в такому важкому контексті випробування віри мало народитися Дитя Ісус. Ангел прийшов лише раз – в момент Благовіщення, на початку. Потім Марія вже йшла навпомацки, Бог, хоч і супроводжував Її, але життя не полегшив.
Наступним ”землетрусом” в житті Марії та Йосифа було переслідування Ірода. ”Чому Господь мовчить? Чому нічого не вчинить на захист свого Сина? Чому видається таким безсилим перед цією трагедією, перед переслідуванням Ірода?” Такі питання могли народжуватися в серці Марії. І змушена була Свята Родина втікати до Єгипту, на чужину, де не мала жодної людської підтримки.
Черговим несамовито важким випробовуванням стала ситуація, коли Марія та Йосиф втратили Ісуса у Єрусалимі. Євангеліє говорить, що вони не розуміли слів Ісуса, коли врешті знайшли Його в храмі. Марія все зберігала в своєму серці, роздумувала над тим, чого не розуміла. І далі в житті Матері Божої панувала велика темрява. Ісус не хотів нічого пояснити і Діва Марія, Матір Божа, мусіла сама вчитися відчитувати значення всіх подій. Це вже був дванадцятий рік випробувань.
Згода Марії на Божу волю під час Благовіщення була дуже радісною та легкою в порівнянні з тим ”так”, яке довелося Їй сказати під хрестом. Навіть звичайна людина, маючи відповідний духовний рівень, може згодитися над страждання, на самопожертву, але набагато важче прийняти страждання близьких нам людей, тих найближчих, тих найдорожчих. І Марія, стоячи під хрестом, промовляє подвійне ”так”: ”Нехай так станеться нам – мені, Марії, але також Йому, Ісусові. Якщо мій улюблений Син має так страждати, то нехай так буде” – ця жертва була найбільшою.
І таким чином Матір Божа стала Матір’ю Церкви, Матір’ю всіх нас. І страждання кожної людини, кожного з нас, повинно пригадувати нам Марію, життя якої було таким важким. Бог обдарував Її своєю любов’ю у особливий та винятковий спосіб, а одночасно в Її житті було стільки болю, адже Бог саме так поводиться зі своїми друзями.
ІІІ день новенни був присвячений роздумам над безмежною довірою Марії до Бога.
Особлива форма довіри і любові проявляється в тому, що Бог прагне, щоб ми не вимагали від Нього прояву почуттів до нас, щоб Він міг бути вільним. Так діється в ідеальному подружжі, коли чоловік зайнятий якоюсь справою, а дружина, не перешкоджаючи йому, сама знаходить потрібні засоби і старається допомогти з усіх своїх сил, думає лише про нього – це ознака досконалої любові, коли людина заради когось забуває про себе, не вимагає уваги до себе і саме такої любові очікував від своєї Матері Ісус. Це ілюструє фрагмент Євангелія, коли Марії не вдалося зустрітися з Ісусом: ”Ось, Твоя мати, Твої брати…” (Мк 3,32) Ісус в цьому моменті відноситься до своєї Матері, як до людини, яку надзвичайно любить, до якої має найбільшу довіру, хоч видається, що Він Їй відмовляє. ”Хто моя мати і мої брати?” (Мк 3,33). На перший погляд ці слова видаються дуже суворими, але це лише екзамен віри. Для Марії – ці слова вираз найбільшої довіри Її Сина до Неї. Вона ніколи не перешкодила Ісусові в Його апостольській місії, що є виразом найвищої безкорисної любові до Сина.
Якщо Він суворий до Тебе – значить, що любить, що дуже довіряє, що сподівається, що не підведеш, не відійдеш. Христос постійно позбавляв свою Матір всього, а вона постійно говорила Йому ”так”, щораз більше ставала схожа на божественний взірець свого Сина. Чи про таке життя можна сказати, що воно дуже важке? Можна сказати і так, і ні. Це роздвоєння виникає з того, що для людини, яка любить Бога, з’єднана з ним, гіркий досвід може ставати радістю і щастям, бо може стати нагодою, щоб проявляти радість, любов та вірність. Якщо буде тобі тяжко, а Він мовчатиме, пам’ятай, що це мовчання є лише іншою формою Його присутності. Мовчання чи відсутність Ісуса завжди оманливе. Ісус сказав колись до св. Терези Авільської: ”Коли тобі здавалося, що ти сама, Я був найближче”. Саме тоді, коли почуваєшся дуже самотнім, коли тобі дуже важко, ти позбавлений всього – Він тоді найближче до тебе. Не дає, однак, тобі знаків, тому що прагне, щоб ти Йому довірився без решти. Таке мовчання і така оманлива відсутність – це ризик для Бога. Чому? Тому що тоді дехто відходить, як відійшли колись цілі натовпи слухачів, бо їм здавалося, що Ісус занадто багато вимагає від них. Відхід від Ісуса внаслідок випробування віри постійно повторюється. Одні, пройшовши крізь випробування, зміцнюються у своїй вірі, інші залишають Його. Постава Марії в ситуації таких випробувань є для нас докором совісті, адже в Її житті всі випробовування завершувалися щораз глибшою довірою, Вона, незважаючи ні на що, ніколи Бога не розчарувала. А ми створюємо постійний дисонанс між словами та подіями нашого життя – що інше говоримо, що інше чинимо, не вистоявши у випробуванні деградуємо, або просто відходимо.
IV день
Марію, яка є для нас взірцем довіри, можна назвати Матір’ю Божого прийняття, Матір’ю довіри, тому що Вона постійно говорила Богу: ”Нехай станеться так, як Ти хочеш”.
Найважливіша подія в історії людства відбулася в мороці ночі, в Гефсиманії. Цією подією було Христове ”так” Богу Отцю. Найважливіші події в житті людини відбуваються тоді, коли вона як Марія, вибирає шлях згоди. В Неї згода розтягнулася на все життя, так повинно бути в житті кожної людини – воно складається з неустанних благовіщень – заклику благодаті та випробування віри. Даний момент є одночасно і закликом, і випробуванням – Бог чекає, чи ти скажеш ”так”. Суть християнства – це постійно повторювати: ”Нехай буде воля Твоя”, як неустанно повторювала Богу Марія. Чи можна любити більше? Марія була постійно наповнена благодаттю, а одночасно ця благодать у Ній зростала, Бог постійно розширював Її серце і кожне нове випробування, кожне наступне ”так” помножувало ласку. Її звичайне і сіре життя було освячене цим неустанним ”fiat”.
Дистанція між Марією та нами завжди появляється з нашої вини. Це ми робимо Її недосяжною, далекою і саме ця відстань свідчить про нашу мілкість, посередність, компроміс, про страх піти за благодаттю до кінця. Вигідно сказати – Марія була Непорочно зачата, була Матір’ю Бога, була інша, я не в стані її наслідувати, проте це лише відмовки і бар’єри, які ставимо перед благодаттю. Можемо запитати: Чому Ісусові так залежить, щоб ми йшли Її слідами, щоб ми йшли до Нього шляхом Марії? Однією з відповідей на це запитання є радикалізм Божої Матері, радикалізм з яким вона віддала себе Богу. Ісус полюбив Марію винятково і надзвичайно, адже жодну істоту Він не любив так, як Її. Це було наслідком того, що Вона зуміла віддати Йому все. Бог віддається комусь в такій же ж мірі, як хтось віддається Йому. Марія – це образ душі, яку Ісус полюбив за повноту Її віддання. Він гаряче прагне знаходити душі схожі на Неї, які б пішли за Ним до кінця, щоб Він міг виливати на них безкінечні струмені своєї ласки. Він кличе тебе піти шляхом Марії, щоб показати глибину своїх прагнень. Якщо будеш наслідувати Марію, якщо будеш ставати щораз більше схожим на Неї, тоді Ісус зможе полюбити такою любов’ю, якою полюбив Її. Якщо Марія – це образ душі, повністю відданої Богу, тоді Вона має стати для кожного християнина ідеалом у реалізації радикалізму віри.
V день
Час, особливо упривілейований для розвитку нашої віри, – це життєві буревії. Образом такої бурі є фрагмент Євангелія Матвія, коли Ісус разом зі своїми учнями перепливає озеро. Приходить буря, учні змагаються зі стихією, а Ісус – просто спить. У цій сцені ми віднаходимо символ також нашої ситуації. Під час випробувань віри, в моментах сильнішої чи слабшої бурі, нам видається, що Ісус покинув нас, що Його не має поряд. Ці бурі можуть бути символом різних спокус, страху за здоров’я, роботу, невпевненості перед майбутнім; бурі сімейні, подружні. В таких бурхливих ситуаціях проявляються дві різні життєві постави: страх, як у Апостолів та спокій, який символізує сон Ісуса у човні. Ісус спить у момент, з людської точки зору, трагічний – в човні, який рвуть хвилі, який може потонути. Поведінка Ісуса видається такою дивною, що учні починають Йому докоряти: ”Чи Тобі байдуже, що ми гинемо?”.
Кожна буря має свій сенс, є приходом Бога, який має принести якусь велику благодать, передусім благодать довіри Ісусові. В ситуації бурі ми повинні спрямувати свій погляд віри на спокійне обличчя Христа. В цьому моменті ми можемо говорити про теологію сну Бога – коли в різноманітних бурхливих життєвих ситуаціях нам видається, що Бог спить. Біблійне об’явлення, Боже слово, але не лише слово, але також і жести наповнені значущим змістом, так як і сон Ісуса в момент трагічної загрози, що не означає, що ми в таких моментах не повинні нічого робити. Ісус не докоряє учням за те, що вони стараються щось зробити, врятувати човен, Він звинувачує їх в тому, що вони не мають віри, піддаються спокусі страху чи навіть паніки. Своєю поведінкою, своїм сном Він говорить: ”Я з вами. Ви повинні бути спокійні, тому що з човном, в якому Я перебуваю, ніщо не може статися”. Якби ми пам’ятали про це у своєму житті, коли закрадається страх і паніка, коли ми звинувачуємо Бога, що Він нас залишив, забув, не піклується, сховався, коли ми не звертаємося до Нього.
Постава віри одночасно є молитвою і виражається у внутрішньому спокої у різних небезпеках. Наша віра полягає в тому, що ми знаємо – Бог поряд. Адже Його присутність – це присутність безмежної сили, безкінечної любові. Тому, коли прийдуть бурі в твоєму житті – внутрішні, зовнішні, поглянь на спокійне обличчя Ісуса, тоді ти зрозумієш, що ти не сам, що в кожній ситуації Він начебто хоче сказати – ця буря мине, закінчиться. В моментах бурі і випробувань віри, ми не можемо забути про близьку присутність тієї, яка є Матір’ю нашої довіри. Просімо Її, щоб ми перестали довіряти собі, речам, іншим людям і пам’ятали про постійну присутність Її Сина, який насправді є нашою єдиною безпекою і захистом.
У VI день Новенни ми продовжували приглядатися до нашої віри, а також до випробувань, які неодмінно з нею пов’язані.
Внаслідок випробувань віра не завжди зміцнюється і динамізується. Якщо людина відмовляється від зречення, що неодмінно пов’язане з випробуваннями віри, тоді деградує довіра, довіра до Бога, тоді віра, коли прийдуть труднощі, захитається, а життя наповниться неспокоєм, поспіхом, стресом, що є симптомами незрілої віри або її відсутності. Якщо приходять труднощі, постають загрози, а людину опановує поспіх, сум’яття, стрес, тоді вона ранить любов Ісуса, беручи всі свої труднощі у власні руки і хоче їх вирішити сама, розраховуючи лише на власні сили і в такій ситуації вже немає місця для віри. Тому що вірити – це надіятися на Його міць, на Його любов. Якщо хтось думає інакше, тоді відсуває Ісуса вбік, кажучи: ”Тепер я не можу на Тебе розраховувати. Я повинен сам взяти цю справу в свої руки. Ти не можеш мені допомогти”. Цілком інакше говорила Марія у складній ситуації, наприклад, в Кані Галілейській, коли забракло вина, Марія говорить: ”Вчиніть все, що Він вам скаже”. Він знає рішення твоєї важкої ситуації.
Зберегти внутрішній спокій нелегко. Також великі святі мусіли боротися з різними труднощами, наприклад, св. Максиміліан Марія Кольбе, який страждав від язви шлунка, що свідчить про його велике нервове напруження. Був момент в його житті, коли він наказував собі бути спокійним в різних загрозливих ситуаціях, він був змушений боротися за свою віру, адже життя в нього не було легким – перед ІІ світовою війною він був настоятелем монастиря, який налічував понад 700 братів. Чеснота мужності не полягає в тому, щоб не відчувати страх, але щоб не піддаватися цим емоціям, щоб вірити, що ми ніколи не є самі, що завжди поряд з нами є хтось, хто любить нас, від Кого все залежить. Цей хтось – це Ісус.
Важкі ласки випробувань віри, які часто поєднані зі стражданням, ми повинні приймати зі свідомістю близькості Ісуса і віри, що Він переможе в кожній ситуації. Динамізм віри і наша боротьба зі спокусами неспокою, поспіху, стресу, виражаються в тому, що ми живемо теперішнім моментом і освячуємо ці хвилини, як час благодаті. Як говорив св. Максиміліан до одного зі своїх братів: ”Віддай себе повністю в руки Непорочної, будь спокійний, живи так, якби це був твій останній день. Завтра є непевне, вчора – не належить до тебе, лише сьогодні, тепер є твоїм”. Бог не хоче, щоб люди озиралися назад: ”Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства”. Бог не хоче, щоб ти переживав за майбутнє. В Нагірній проповіді Ісус виразно говорить: ”Кожний день має досить своєї турботи”, тому не потрібно хвилюватися, що буде через тиждень, через два, через рік. Якщо постійно повертаєшся і думаєш про своє минуле, або весь час думками перебуваєш у майбутньому, тоді ти не живеш даним моментом, тим, що відбувається тепер, втрачаєш благодаті, якими Ісус хоче обдарувати в цей момент, тепер, сьогодні. Зобразити це може приклад, коли завданням людини є наповнювати невеликі вагони, які постійно проїжджають повз неї. Оглядаючись назад, на вагони, які вже проїхали, ця особа з жахом помічає, скільки таких вагонів залишилось порожніх, а дивлячись на ті, що наближаються, її знову огортає жах, що стільки вагонів треба ще наповнити. Тим часом, вагон, що проїхав в даний момент, знову залишився ненавантажений.
Страх, що мучить нас, пов’язаний з майбутнім чи минулим, це також випробування віри. Бог очікує, що це все ми покладемо в Його руки, щоб ще більше віддатися Йому, ще більше довірити себе, а особливо це тепер, сьогодні, довіритися так, як Матір нашого Господа.
VIІ день
Якщо випробування віри зміцнять твою довіру до Ісуса, єдність з Ним і опору на Ньому, тоді появиться в твоєму житті мир, справжній мир. Слова ”Мир вам”, єврейською ”Шалом”, це дуже інтимне привітання. Це привітання бажає миру, який є наслідком глибокої єдності з Богом. І Христос саме так вітається зі своїми учнями, коли приходить до них після Воскресіння. Також під час Останньої Вечері Він сказав до них: ”Залишаю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ”, бо світ нам також хоче дати мир, той людський мир. Бо є два види миру, так як і два види радості. Існує людський мир та людська радість і вони характеризуються короткою тривалістю і тимчасовістю, на відміну від Христового миру і радості, які народжуються в нас як щось постійне, засноване на вірі.
Чим є цей людський мир і людська радість? Це щось, що ми отримуємо від людей, що ми з них вичавлюємо. Бо насправді, шукаючи такого миру і радості, ми шукаємо відходів і милостині, а крихти людського визнання, дрібка похвали, компліменту чи чийсь ясний погляд є саме такими рештками. Буває також, що комусь вдається – добивається визнання, успіху, має ці звичайні людські залишки, які приносять задоволення. Але це недовговічне, це триває лише якийсь короткий час. Якщо ми стикнемося з недоброзичливістю, зарозумілістю, неприємною ситуацією, тоді мир щезає, а радість покидає нас. Коли ми позбавлені цього людського миру, появляється його зворотня сторона, тобто страх. Страх, який можна назвати хворобою. І так ми віддані людським примхам і настроям, тому, що приносить нам день і дає світ.
А той другий мир – мир Христа випливає з Його присутності і є Його даром. Це Він є нашим миром, який ми отримуємо через віру. Прийняти у вірі мир від Христа – це прийняти Його особу, це відкрити настіж двері свого серця для Нього. Істинний мир – це плід внутрішнього життя, плід віри, яка поглиблюється внаслідок випробовувань. І цей мир ми отримуємо не на початку, не на старті, але в пункті прибуття; він виражає результат вибору, а не осягнення чогось. Якщо в моєму житті існують якісь божки, які заважають мені, якщо є вузли, поневолення, тоді не буде миру; якщо між мною і Богом стає хтось або щось, тоді я не можуть цілковито з’єднатися з Богом в значенні віри – серце до Серця. Тоді не має миру і появляється страждання. Мир Христа – це результат вибору Його особи, який являється дуже важливим, першим, фундаментальним вибором.
Чи насправді Христос для мене найважливіший? Він відкупив мене на хресті, воскрес, дає мені можливість осягнути справжній мир і радість. Такий мир і пов’язана з ним тривала радість знаходяться поряд завдяки хресту і воскресінню Ісуса. Але це я повинен зробити вибір. Це я, користаючи з плодів хреста і воскресіння, можу вибрати Ісуса разом з Його миром, але на жаль не можу вибрати миру і радості без Нього. Він нищить всіх моїх божків і коли я прийму це, стане це моїм вибором, вибором моєї віри. Вірити і любити Ісуса – це любити те, що Він хоче, любити Його волю. Так як Марія любила волю Господа, згодилася на всі важкі події, згодилася на смерть свого Сина. І саме такий спосіб ми повинні вибирати – любити те, що любить Ісус.
VIII день – Пустеля
В біблійній символіці пустеля – це етап дороги до Бога. Всі покликані до віри повинні цей етап пройти. Авраам, Мойсей, пророк Ілля … Бог говорить через пророка Осію про Ізраіля, як про возлюблену, яку з любові веде на безлюдне місце: ”Тому то ось Я намовлю її, і попроваджу її до пустині, і буду говорити до серця її” (Ос 2,16). Бог веде людину на пустиню з любові, бо це Божий дар. Вона реалізує те, про що просить св. Августин: ”Господи, дозволь мені пізнати Тебе і пізнати себе”.
Пустеля в географічному значенні появляється поступово – щораз більше піску, щораз менше рослин, щораз більше дюн, спочатку ще можна знайти якийсь оазис… Схожою є пустеля людська. Вона може бути з повним обнаженням, з бурею спокус і особливою присутністю Бога, а можуть появитися лише її деякі елементи.
Пустиня в значенні випробування віри – це заклик: для того, щоб жити вірою може бути кожна важка ситуація. Це можуть бути труднощі у стосунках з іншою людиною, хвороба, гнітюче почуття самотності… Це також важкий духовний стан, коли здається, що Бог начебто відійшов, коли не відчуваєш Його присутності і щораз важче в неї повірити. Пустиня може прийти від Бога, але може бути також з власного вибору. Може так бути, що людина сама прагне такої ситуації, де буде шукати тишини, обнаження, присутності Господа. Тоді там зустріне противника – сатану, але передусім зустріне Бога, щоб глибоко ввійти в себе, але одночасно відкрити те, що найважливіше – правду про Бога.
Ісус перед початком своєї публічної діяльності перебував спочатку на пустині, так начебто хотів тобі сказати: ”Дивись, ти не сам, Я вже тут побував. Я також був 40 днів голодним і мені було важко. Ти ніколи не сам. Спробуй, повір в мою любов. Якщо відважишся, тоді змінишся. І колись ти обов’язково будеш змушений це зробити”. Прийде час, що Бог поставить тебе у важкій ситуації, навіть граничній, коли ти будеш змушений вибирати. Потрібно, щоб ти тоді пам’ятав, що це велика ласка, ласка пустині. Якщо зараз ти переживаєш такого роду пустиню, то повинен бути вдячний Богу. Дякуй Йому за те, що тобі важко, що ти хворий або голодний, незрозумілий або переживаєш жахіття вдома чи на роботі, що ти сам з собою не справляєшся. Такі ситуації – це елементи пустині. Спробуй побачити, що в цьому всьому присутній Бог, який любить тебе. Ситуація пустині показує те, що в людині глибоко приховане. Показує поклади людських пристрастей, зла – це все проявляється лишень у складних ситуаціях.
На пустині ми бачимо на що здатна наша слабкість, грішність, затверділість. Ми пізнаємо ким насправді є без видимої сили Бога. Однак пустиня показує не лише правду про тебе, але і внутрішньо змінює.
Дар пустині дозволить подолати літність, тому що пустиня змушує робити вибір. Вибираючи побачиш на що ти здатний і тоді краще пізнаєш, де є найважливіші реальності. Дійсність незрозумілої любові і безкінечного милосердя Бога, а також реальність власної грішності і безпорадності. До того часу, поки ти літній християнин, якому все вдається і який не має жодних проблем, твоя ситуація в світлі вірі – драматична, тому що ти тоді самодостатній і Бог перестає бути тобі потрібним. Це ситуація практичного атеїзму. Отці Церкви твердять, що Бог виводить на пустиню для того, щоб людина або повірила, або Бога зневажила. Або віра, або богохульство, але не літність. Людина на пустині змінюється, стає або кращою або гіршою. Може стати злочинцем, але також може і освятитися.
{gallery}lviv/12.12.01{/gallery}