У неділю, 12 вересня 2021 р., кардинала Стефана Вишинського (1901-1981), проголошено блаженним. Варто познайомитися ближче з цією видатною постаттю не тільки тому, що у важкі комуністичні часи він з відвагою і мудрістю, яка випливала з Євангеліє, керував усією Церквою в Польщі, але й через те, що він був «покірним» францисканським терціарієм, а окрім того чимало черпав із духовності св. Максиміліана Марії Кольбе.
Примас тисячоліття
Кард. Стефан Вишинський народився 3 серпня 1901 р. 3 серпня 1924 р. отримав пресвітерські свячення. Впродовж чотирьох років навчався у Католицькому Університеті в Любліні, після закінчення якого йому присвоєно ступінь доктора канонічного права. У 1929-1930 роках здійснив наукову подорож по Західній Європі. Після повернення до Польщі почав викладати суспільні науки у Влоцлавській семінарії, а також став редактором богословського видання „Ateneum Kapłańskie”.
4 березня 1946 р. папа Пій ХІІ призначив його люблінським ординарієм. Єпископські свячення прийняв з рук кард. Августа Глонда 12 травня 1946 р., на Ясній Гурі. За свій єпископський девіз обрав слова: „Soli Deo” («Самому Богові»). 16 листопада 1948 р. був призначений гнєзненсько-варшавським митрополитом і примасом Польщі, а також головою конференції єпископату Польщі.
Папа Пій ХІІ покликав його до кардинальської колегії під час консисторії 12 січня 1953 р., проте комуністична влада не дозволила кард. Вишинському виїхати до Рима. 25 вересня 1953 р. його заарештовано, і понад три роки він провів у кількох місцях позбавлення волі.
Після виходу на волю примас Стефан Вишинський, із новим запалом та посвятою, продовжував служити Церкві, реалізовуючи великі душпастирські програми, які продумав і опрацював під час ув’язнення: ясногурські обіти польського народу, які зобов’язували до дотримання вірності Богові, Церкві та її пастирям, до боротьби з національними вадами та розвитку суспільних чеснот (1956 р.); паломництво копії чудотворного образу Матері Божої Ченстоховської по всіх парафіях у Польщі (від 1957 р.); велика дев’ятниця, тобто дев’ятилітній період приготування до тисячоліття християнства в Польщі та суспільно-моральної віднови (1957-1965); акт цілковитого віддання народу в материнську неволю Богородиці за свободу Церкви в Польщі та в світі, та святкування міленіуму хрещення Польщі (1966 р.).
Брав участь у всіх сесіях ІІ Ватиканського Собору (1962-1965). На його прохання папа Павло VI проголосив Марію Матір’ю Церкви (1964 р.). Сьогодні є добре відомими його любов і пошана до Богородиці та слова, які він звик часто повторювати: „Я все поставив на Марію”.
Помер кард. Стефан Вишинський 28 травня 1981 р. у Варшаві.
Францисканський терціарій
Кард. Стефан Вишинський був терціарієм від коли почав навчатися вдуховній семінарії у Влоцлавку (1920-1924). І слід зазначити, що він був вірним послідовником св. Франциска Ассізького.
Багато разів він з гордістю публічно згадував про свою приналежність до Третього Францисканського Ордену, підкреслюючи, водночас, єдність і близькість з тими, які живуть за францисканським уставом: „Будучи францисканським терціарієм я відчуваю себе у духовній спільноті з великою францисканською родиною, до якої належить безліч ченців, черниць і світських терціаріїв з цілого світу” (1959 р.). Він пишався тим, що належить до Третього Ордену: „Мені також Бог дозволив замилуватися чудовим прикладом св. Франциска. Я є францисканським терціарієм від тоді, як став семінаристом” (1971 р.). Також він сильно відчував духовний зв’язок із колискою францисканського Ордену: „Від щирого серця дякую за молитву в моєму намірі біля гробу святого отця Франциска Ассізького”. (1974 р.).
Лицар Непорочної
Кардинал підкреслював, що сьогодні „дуже потрібно лицарів Матері Божої Непорочної” і що о. Кольбе „усіх нас закликає до лицарства” (1957). Він прийняв цей заклик, і, – як сам публічно визнав, – духовно приєднався до Лицарства Непорочної. І склав наступну присягу вірності: „Тобі, слуго Божий, отче Максиміліане, урочисто обіцяємо наслідувати тебе, а також обіцяємо оживити нашу глибоку віру в силу Непорочної, і продовжити робити те, що Ти розпочав, у вітчизні Матері Бога і Матері Церкви, Цариці Польщі, Пані Ясногурської” (1967 р.).
Єпископ для Радянського Союзу
30 липня 1967 р., у приватній каплиці примасів Польщі у Гнєзні, кард. Стефан Вишинський від імені Апостольського Престолу висвятив о. Яна Цєнського на єпископа-помічника львівської дієцезії.
Католики, які жили в СРСР поза Литвою та Латвією, міцно відчували нестачу єпископів. В Україні не було жодного єпископа. Своїм Ординарієм тамтешні священики вважали Примаса Польщі і його ім’я зачитували в Каноні. Примас знав, що на номінацію о. Яна уряд СРСР не погодиться, через що піднесення о. Цєнського до гідності єпископа зберігалося у великій таємниці. Свячення відбулися тоді, коли о. Цєнський прибув до Польщі під претекстом відвідин брата Станіслава, який жив у Кракові, оскільки всі боялися, що у випадку розкриття таємниці, єпископа Яна буде ув’язнено і відіслано на Сибір.
Про те, що в Україні живе і провадить пастирську діяльність таємний єпископ, примас повідомив папу Павла VI аж через рік, але і в цій кореспонденції, з 10 жовтня 1968 р., не вказав його прізвища. На прохання єпископа Цєнського, примас окреслив канонічний характер його юрисдикції: „єпископ-помічник (episcopus auxiliaris Sedi Vacante Metropolitana Leopoliensi ritus latini)”.
На закінчення прагну також згадати, що разом із кард. Вишинським до лику блаженних зачислено незрячу черницю, Малгожату Розу Чацьку, засновницю Товариства опіки над незрячими, школи для незрячих і Згромадження Сестер Францисканок Служебниць Хреста. Нова блаженна народилася 22 жовтня 1878 р. у Білій Церкві, поблизу Києва, в Україні, а померла 15 травня 1961 р. в Лясках, біля Варшави.
