Будь прославлений, Господи, через нашу сестру смерть… – медитація про смерть[1].
Францисканська формація – натхнення (частина 20)
„Найліпший спосіб приготуватися до смерті з Господом Ісусом – це переживати з Ним труди, несправедливості та приниження, які завжди супроводжують наше життя”[2].
Кілька років тому один мій знайомий просив мене відправити похорон його тата. Їхня сім’я мешкала в сучасному місті та можна сказати жила сучасними звичаями та духовністю великої агломерації. Отже, на похоронну церемонію дідуся онуків не запрошували. Батьки пояснили, що діти залишилися вдома, бо ще замалі для участі в похоронах. Так, на їхню думку, підростаюче покоління можна вберегти від можливої психологічної травми. Після обряду похорону всі зустрілися на обряді в ресторані. Діти не були зацікавлені розмовами дорослих, тож віддалися із захопленням різним іграм на телефонах. Я з цікавості зазирнув, які розваги найбільше захоплюють сучасну молодь. То були воєнні ігри, де все було щедро всіяно трупами.
Можливо в своєму житті, ми не завжди хочемо думати про власну смерть. Проте з кожною хвилиною наближаємося до зустрічі з нею. Тому потребуємо роздумувати про свою смерть (ККЦ 1014), щоб не лише приготуватися до зустрічі з нею, але й бути готовим увійти в остаточний простір прослави та споглядання Бога[3]. Нікого з нас смерть не омине. Думка про неї гнітить того, хто зосереджений на благах земного життя, жадає їх та може радіти лише їм. Іноді, в складних емоційних ситуаціях або хворобах, постать смерті стає розрадою тим, кого мучить буденність. Життя, яке природно є предметом великого прагнення, ми досвідчуємо як щось швидкоплинне й нетривке. Людина, яка є зі землі, в землю повертається (пор. Бут 3, 19). Ми переживаємо це, коли помирають наші рідні, коли дізнаємося про жертв терористичних актів, воєн чи природних катаклізмів. Однак сподіваємось, що ми проживемо природне життя і закінчимо його внаслідок повільно прогресуючої хвороби або зі старості. Проте незалежно від віку та стану здоров’я мусимо бути готові прийняти нашу сестру смерть, коли несподівано навідається до нас і торкнеться своїм поцілунком.
У Святому Письмі смерть представлено не тільки як етап пов’язаний із кінцем життя, але й як особу. Її можна відчути в кожній хворобі та різних небезпечних ситуаціях. Її присутність тяжіє на людині, яка може з нею вкласти союз, коли відкидає Бога. Тоді межа її життя є входженням у другу смерть. Вічне засудження і пекло стають плодом зле прожитого життя, без Бога. Це зі свого боку неподільно поєднано з життям у гріху та співпрацею з дияволом (пор. Мудр 1, 13. 2, 24; Одкр 20, 13-15; Бут 13). Людина може вибирати: може перейти до життя з Богом, коли приймає життя у наверненні. Віруюча людина більше цінує вічне життя, ніж земне і готова віддати життя задля Бога. З часу воскресіння змінюються стосунки між людиною і смертю. Учень Ісуса покликаний переживати кожну смерть у контексті смерті Господа. Він досвідчує, що Заповіді та Закон дають силу пізнання гріха, але не дають сили, щоб жити без гріха. Християнин знає, що для цього йому потрібна благодать. Приймає її через хрещення, випрошує в молитві та реалізує в аскетизмі. Він вчиться все своє життя як померти для гріха, умертвляючи пожадання, що до нього ведуть[4].
Маєстатичні образи зі святим Франциском, на яких зображено череп не конче представляють правду щодо стосунків святого з Ассізі зі сестрою смертю. Його бачення смерті закорінено в Біблії. Бідняк із Ассізі запрошує людей, щоб попри турботи та клопоти завжди пам’ятали про Бога та Його заповіді. Він на всілякий спосіб хоче заохочувати їх до навернення та прослави Всевишнього. Отже, він пригадує людині, що в мить смерті втратить усі багатства, владу та знання, які гадає, що має, а також тіло, яке з’їдять черви (2 Lw 83.85). Правильним шляхом є покута, бо невдовзі помре. Мусить робити добро та уникати зла. Він нагадує, що нашою власністю є вади та гріхи (1 Reg 17, 7), а звільняє нас любов, покора, милостиня (2 Lw 30-31). Згідно отця Франциска в роздумах про кінець нашого життя мусимо тривати при розіп’ятому Господеві. Від Всевишнього Господа вчимося віддавати життя. Бачимо як Франциск, попри страждання та хворобу, виходить радісно на зустріч зі смертю, з великою свободою, з благословенням братів та прославою Господа і співом (2 Cel 214-217). Із біографії святого ми дізнаємося, що він часто роздумував про смерть. Натомість за два роки до смерті починає щоденно медитувати про кінець свого життя (2 Zw 121; por. 1 Cel 109). Ми можемо тільки здогадуватися, що плодом цього було поєднання з Ісусом, яке звільнило його від непевності та страху, пов’язаними з кінцем життя, а також дало радість. Він святкує свою смерть, наче літургію, через яку має уподібнитися до Христа. Драмою для нього баула не стільки смерть, скільки розлука з Господом. Отже, він переживав зустріч зі сестрою смертю як особисту Пасху; transitus, під час якої народиться до нового життя[5].
Хоча наше земне життя, без сумніву, важливе та цінне і треба про нього турбуватися, та варто пам’ятати, що воно не є ціннішим понад усе. Коли про це забути, то наголос ставиться на зовсім іншому. Чого-то тільки не зробиш, аби прожити бодай на кілька днів довше? Іноді за рахунок стосунків із Богом і людьми; ми мабуть також це бачили, хоч би під час пандемії… Подібно як життя, так і смерть є шансом для нас, якого неможна змарнувати. Ми можемо вчитися смерті на практиці життя, наче мови; слухаючи, як вимовляють слова та як на них реагують люди, коли їх почують[6]. Ми теж можемо приготуватися до свого transitus, слухаючи, що своєю смертю говорить нам розіп’ятий Господь та ті, хто Його наслідував. Так ми вчимося того, що в останні хвилини свого життя самі хотіли б розповісти іншим. Наша смерть мусить набути сенсу завдяки життю, яке ми вели. А отже, наше приготування до переходу мусить бути часом, пов’язаним із глибокою рефлексією та духовною працею. Це індивідуальний процес і в кожному випадку виглядатиме інакше. Однак треба пам’ятати про кілька справ, розуміючи, що нижче наведений їх перелік не повний:
- Пам’ятай про молитву, зосередження і прийняття наближення твого переходу.
- Подбай про глибоке життя таїнствами: сповідь, Євхаристія та єлеопомазання.
- Не занедбуй духа покори та поєднання. Тобі це допоможе перед смертю в очищенні твого серця та переживанні миру та згоди з Богом та ближніми.
- Довіряй любові та Божому милосердю.
- Люби інших і сам будь милосердним. Проси Господа про спокій духа та благословляй. Уникай розчарувань, песимізму та нарікань.
- Пам’ятай про свою спільноту та про близьких тобі людей. Чернеча спільнота, фізична та духовна присутність співбратів та друзів є цінною підтримкою під час приготувань до смерті. Ділення своїми почуттями та думками з іншими може бути дуже важливим для них і для тебе.
- Заздалегідь подбай про профілактику здоров’я: у цьому допомагає фізична і розумова активність, систематичні медичні дослідження та відповідне лікування.
- Переконайся, що всі твої справи впорядковані, аби не залишити збірки незавершених справ. Залиш іншим щось, що буде якимось особливим духовним даром.
Колись після похорону дуже молодої дівчини, яка втопилася в озері, до мене заговорив хтось із її родини: “Як так, що Господь Бог дозволив це, адже вона була побожна і часто молилася. Адже ми молимося у суплікаціях: від наглої та несподіваної смерті..”. Донині я не знаю відповіді на такі запитання: “Чому помирає невинна дитина?”; Чому помирають порядні та чесні люди?”. Віруюча людина називає це таємницею. Розуміє її та переживає біля хреста, на якому віддав життя Єдиний Невинний і Праведний. Натомість я переконаний, що нагла смерть буває тільки тоді, коли до неї не готовий.
Бр. Пьотр СТАНІСЛАВЧИК
генеральний делегат до справ формації
[1] Св. Франциск Ассізький, Сонячна пісня або прослава створінь.
[2] Ordine dei Frati Minori Conventuali, Discepolato francescano. Ratio studiorum, Roma 2022, n. 169, https://www.ofmconv.net/download/discepolato-francesc-ratio-stud-2022/?wpdmdl=51910&refresh=64a5a6fa64a5e1688577786, 27.03.2024.
[3] Św. Bonawentura, Trzy drogi albo inaczej ogień miłości, nr 7, w: Pisma ascetyczno-mistyczne, tł. i oprac. Cecylian Niezgoda OFMConv, Warszawa 1984, s. 17.
[4] Pierre Grelot, Śmierć, w: Słownik teologii biblijnej, red. Xavier Leon-Dufour, Poznań 1990, ss. 940-950.
[5] Andre Menard OFMCap, Śmierć, w: Leksykon duchowości franciszkańskiej, red. Emil Kumka OFMConv, Kraków-Warszawa 2016, ss. 1896-1904.
[6] Raniero Cantalamessa OFMCap, Siostra śmierć, Kraków 1994, ss. 27-28.