Великопісні реколекції від отця Олександра Литвинюка в Борисполі Дорогі парафіяни!Щира подяка всім, хто зміг бути присутній на реколекціях з нагоди Великого Посту. Дякуємо Господу за можливість слухання роздумів над Божим…
Autor: Admin
св. Бенвенут (†22.03.1282)
Святий Бенвенут народився в Анконі у 1188 році. Навчався на юридичному факультеті у Болонії, пізніше вивчав філософію і теологію. У 1263 році був висвячений на єпископа, і вже через рік став архієпископом в Озімо (Італія), управляючи дієцезією.
Ординарієм дієцезії Бенвенута було призначено 13 березня 1264 року, за понтифікату папи Урбана IV. Перед тим він попросив у Святішого Отця дозволу вступити до Ордену св. Франциска. У 1267 році папа Климент IVпризначив його архієпископом Анконської республіки.
Бенвенут із Анкони помер 22 березня 1282 року. Його поховано у Кафедральному соборі в Озімо.
Папа Мартин IV зачислив Бенвенута до лику святих у 1284 році.
У Літургії Католицька Церква і францисканський орден згадують його в день народження для неба.
Бл. Егідій Ассізький († 23.04.1262)
Блаженний Егідій був родом із Ассізі. Належав до перших послідовників св. Франциска Ассізького. 23 квітня 1209 року він приєднався до св. Франциска. Відтоді разом із ним провадив життя, сповнене молитвою та покутою.
Багате й захоплююче внутрішнє життя Егідія, яке він переживав у простий і радісний спосіб, сповнене життєвої мудрості, притягувало багатьох людей, які шукали підтримки та поради у найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Від самого початку вступу до спільноти Егідій вчився жити євангельськими радами безпосередньо від самого Франциска. Гарним прикладом відносин, які панували між тими братами є опис їхньої першої місійної подорожі. Франциск і бр. Егідій вирушили до Анконського району. Біографи описують, що коли Франциск проходив з Егідієм через села й міста, то заохочував усіх любити Бога і покутувати за гріхи. Натомість бр. Егідій нічого не додавав від себе, але „звертав увагу слухачам, щоб вірили мужеві Божому, тому що він дає їм найкращі настанови”.
У 1219 році Егідій вирушив до Тунісу, щоб там проголошувати Євангеліє серед мусульман, проте через рік повернувся до Італії. Після смерті св. Франциска вів життя пустельника в Четона (Італія), віддаючись виключно контемпляції. Земне життя блаженний завершив 1262 року.
Його культ затвердив папа Пій VI у 1777 році, призначивши дату спомину на 23 квітня.
св. Даніель (†13.10.1227)
1227 року семеро братів з Ордену Братів Менших, на чолі яких стояв Даніель, вирушили на місію до Марокко, прагнучи там проголошувати Євангеліє Христове. Прибувши до Сеути, брати проголошували Добру Новину на площах і вулицях міста. Захоплені єретиками, були побиті й ув’язнені. Проте їх не вдалось відвести від християнської віри ані обіцянками, ані погрозами. Через тиждень після захоплення Даніель і сподвижники були приречені на смерть, яку прийняли з радістю і душевним миром.
Свв. Берард і сподвижники (†16.01.1220)
У 1219 році св. Франциск Ассізький вислав шістьох братів у місійну подорож до північної Африки, щоб там вони проголошували Євангеліє мусульманам. Для п’ятьох із них це була остання подорож у житті.
У гроні шістьох італійських францисканців, які вирушили в подорож до Африки, були священики – Віталіс, Берард, Петро і Отто, і брати-монахи – Акурсій і Адьют. Після прибуття до Іспанії, Віталіс, настоятель місіонерів, захворів, через що був змушений відмовитися від подальшої подорожі.
Решта монахів прибули до Севільї й там, із францисканською прямолінійністю та відвагою, мали намір увійти до мечеті, щоб проголошувати Євангеліє. На запитання ким вони є, брати відповіли, що вони – герольди Царя царів – Ісуса Христа. За це їх було схоплено і приведено до еміра. Монахи намагалися переконати його у правдивості католицької віри, і навіть схиляли до прийняття хрещення. Правитель наказав негайно стяти їм голови, проте, згодом, змінив думку та дозволив вирушити до Марокко.
У Марокко францисканці дійшли до султана Мірамоліна і також переконували його прийняти хрещення. Мусульманський правитель, вислухавши їх, великодушно дарував їм життя, проте наказав негайно залишити країну. Через те, що монахи не виконали наказ правителя, їх було ув’язнено в Маракеші, тодішній столиці Марокко. Місіонерів схиляли зректися віри, спершу, – обіцяючи звільнення, пізніше – піддаючи тортурам.
Не домігшись свого, султан наказав стяти їм голови. П’ятеро францисканців загинуло мученицькою смертю 16 січня 1220 року. Коли новина про мученицьку смерть братів дійшла до св. Франциска, він, не вагаючись, ствердив: „Тепер я можу сказати з глибоким переконанням, що маю п’ятьох справжніх братів менших”. Мучеників зачислив до лику святих папа Сікст IV у 1481 році.
У Літургії згадуємо їх в день народження для неба.
У 1220 році тіла монахів було перевезено до міста Коімбра в Португалії. У похоронних обрядах брав участь 29-літній Фердинанд Бульхес, священик з ордену августинців. Мученицька смерть п’ятьох духовних синів св. Франциска справила на нього настільки велике враження, що перейшов він до ордену францисканців. Цим священиком був св. Антоній Падуанський.
2019 - „Володарі перснів”
Кожного року, влітку, у Більшівцях (Івано-Франківська обл.) у францисканському санктуарії Пресвятої Діви Марії Цариці Миру проходять Зустрічі Молоді, які організовують впродовж багатьох років Брати Францисканці Конвентуальні. У них бере участь…