бр. Луїджі (Філіппо) ЛО ВЕРДЕ (Luigi Filippo LO VERDE) + 12.02.1932

бр. Луїджі (Філіппо) ЛО ВЕРДЕ (Luigi Filippo LO VERDE) + 12.02.1932

Брат Луїджі народився в 1910 році в Тебурбі (Туніс), куди його батьки емігрували з Палермо в пошуках роботи. Батько працював будівельником, а мати управляла продуктовим магазином. Вже через кілька місяців батьки…

o. АНТОН ДЕМЕТЕР (Anton Demeter) † 20.12.2006

Отець Антон народився 17 вересня 1925 р. в Румунії. Відразу після закінчення початкової школи розпочав навчання в нижчій семінарії. Згодом вступив до францисканського новіціату (1945-1946), а потім вивчав філософію та теологію в Академії св. Бонавентури в Луїзі-Келугера. Коли в 1949 р. комуністичний уряд припинив існування усіх монаших згромаджень та конфіскував їхню власність, він повернувся до своєї родини. Після двох років праці бухгалтером на заводі зголосився до вищої духовної семінарії в Алба – Юлія, де закінчив останній рік навчання теології. 29 червня 1953 р. був висвячений на священника.
Виконував функцію вікарія парафії спочатку в церкві в Прежешті, а згодом у католицькому соборі св. Йосипа в Бухаресті. Менш ніж за п’ять років, у ніч на 20 серпня 1958 р. його заарештували та після суду-фарсу засудили на 20 років каторжних робіт за звинуваченням у прищепленні дітям та молоді містично-релігійного виховання, а також змови проти суспільного порядку. Після кількох днів ув’язнення обвинувачувачі намагалися змусити його звинуватити інших священників. Після сильного протистояння його вдарили молотом по хребту, через що протягом дуже короткого часу його спаралізовало. Хоча він був  важко хворий і не був в змозі робити жодних фізичних зусиль, його на кілька років відправили до двох таборів важкої праці. З метою більшого його приниження, його змушували ходити на четвереньках на своєрідне місце страти, де інші в’язні виконували призначену працю, на яку він також був визначений, і яку він не міг виконати за станом здоров’я.
У 1963 р. його помилували і змусили оселитися в парафії в Оцелені (Молдова), де, незважаючи на багато обмежень з боку комуністичної влади, він намагався прийняти і вислухати всіх, хто звертався до нього в різних потребах. У 1979 році, після виходу на пенсію за станом здоров’я, він оселився в будинку, придбаному біля парафіяльної церкви в Бартічешті. Лише в 1993 році він отримав від настоятелів декрет, яким його скеровували до монастиря св. Франциска в Романі, де в недавнозбудованій нижчій семінарії та богословському інституті він виконував функцію сповідника і духовного отця молоді. Кожного дня, будучи дуже затребуваним людьми різних конфесій, він приймав численні натовпи, даючи всім поради та духовну розраду.
Отець Антон помер ввечері 20 грудня 2006 року у віці 81 року, 47 з яких перебував в інвалідному візку.
У вівторок, 29 листопада 2016 року, на свято Всіх Святих Серафимського Ордену, у каплиці Францисканського Богословського Інституту в Романі (Румунія) розпочався єпархіальний етап процесу беатифікації Слуги Божого о. Антона Деметра (1925-2006) з провінції св. Йосипа, Нареченого Пресвятої Діви Марії.

єп. РАФАЛ КЕРНИЦЬКИЙ (Rafał Kiernicki) † 23.11.1995

Отець Рафал Владислав Керницький народився 3 травня 1918 р. в с. Кулачківці, Коломийського повіту, Станіславського воєводства.  У 1930р. вступив до Ордену  Братів Менших Конвентуальних і розпочав новіціат у Лагевніках біля Лодзі. Філософію та теологію вивчав у Кракові та Львові. У 1939 р. був висвячений на священника.
Під час Другої світової війни був капеланом підпільної польської армії. У 1944 році був заарештований радянською владою і вивезений до кількох трудових таборів. Там здійснював підпільну душпастирську діяльність: відправляв Євхаристію, уділяв Таїнства, організовував Братство св. Розарію, проводив релігійні навчання, а своєю глибокою вірою підносив дух у колег та відновлював в них втрачену надію.
У квітні 1948 р. повернувся до Львова і розпочав свою працю у Катедрі. Протягом 47 років, повних невтомної праці, відречень  та різних утисків з боку радянської влади, Катедра стала для нього найважливішим місцем, справжнім домом, адже він тут проводив весь свій час. В 1949 р. перейняв у Катедрі обов’язки настоятеля.
Через 10 років радянська влада заборонила йому виконувати душпастирські функції на 8 років. В цей час працював сторожем у Стрийському Парку, потім вантажником, врешті сторожем у туберкульозному диспансері Львова. Тим не менш, він продовжував таємно вести апостольську діяльність у Львівській архієпархії.
Його життєвою пристрастю було роздавати Боже Милосердя через Таїнство Сповіді. Щоденно проводив у конфесіоналі багато годин. З пастирським служінням він таємно відвідав десятки міст Західної України. Також співпрацював з греко-католицьким духовенством, яке діяло в підпіллі. Отець Рафал був співорганізатором створення таємних жіночих монастирів. Також займався благодійністю.
У 1991 році отець Рафал Керницький був призначений Іваном Павлом II єпископом-помічникомЛьвівської архієпархії.
Ставши єпископом, продовжував жити так само, залишаючись настоятелем Львівської катедри до своєї смерті. Помер 23 листопада 1995 року.
4 травня 2012 р. розпочато його беатифіквційний процес.

о. МАРТИН БЕНЕДИКТ (Martin Benedict) † 12.07.1986

Слуга Божий народився в Румунії в 1931 р. У вересні 1945 р. поступив до нижчої францисканської семінарії, де навчався три роки. Через переслідування Католицької Церкви та націоналізацію шкіл йому довелося закінчити освіту в ліцеї Бакау. Пізніше розпочав навчання на медичному факультеті в Іаші, який закінчив у 1957 році.
Він був лікарем до самої своєї смерті. У 1972 році в нього виявили захворювання  товстої кишки. Лікарі вважали, що скоро помре. Однак він подолав свою хворобу, а його видужання всі визнали задиво.
Він підтримував зв’язок з францисканцями (Орден Братів Менших Конвентуальних), особливо з о. Георгом Патрашу, і вирішив розпочати підготовку до монашого життя та священства. Під керуванням міністра румунської провінції який діяв у підпіллі, він таємно відбув свій новіціат, і у 1976 р.склав тимчасові обіти та у 1979 р. склав вічні обіти.  14 вересня 1980 р. він був висвячений на священника.
Отець Мартин продовжував працювати в лікарні лікарем, приховуючи від таємних працівників міліції, що він монах і священник. Щодня відправляв Святу Месу у своєму помешканні, де мавневелику каплицю. Через перебування у постійній молитві вірні називали його “лікарем, який багато молиться”, і, бачачи його доброту і ревне служіння, вони говорили, що він є “наш отець лікар”. Він дбав не лише про фізичне здоров’я пацієнтів, а й про їхнє духовне життя, заохочуючи до молтви, сповіді та врегулювання питань, пов’язаних з укладенням таїнства шлюбу. Перш за все боровся з проведенням абортів і відстоював людську гідність особи та її невід’ємні права. Незважаючи на ворожість тодішнього комуністичного режиму, він також підтримував будівництво кількох церков.
Під час паломництва до Риму на беатифікацію румунського капуцинського монаха бр. Геремія да Валакхія, що відбулася 30 жовтня 1983 р., взяв участь у Святій Месі як “світська особа” і прочитав один із намірів молитви вірних, додавши при цьому від себе кілька слів, що насторожило розвідувальні служби, що слідували за ним. Він був визнаний священником таємною поліцією і з того часу почалося переслідування, що призвело до смерті 12 липня 1986 р.
Через рік після його смерті вода з криниці поруч з будинком у рідному місті почала пахнути та смакувати, як троянди. За дуже короткий час місто Гальбені стало місцем паломництва, і такий розвиток подій викликав серйозну стурбованість у секретної поліції. Появлялись свідчення багатьохчудесних зцілень, і люди почали з довірою молитися через заступництво отця Мартина і просити його про допомогу та необхідні ласки.

єп. КОСТЯНТИН МАДЗЬЄРІ (Constantino Mazzieri) † 19.08.1983

Слуга Божий Франциск Костянтин Мадзьєрі народився 25 березня 1889 р. в містечку Аббадіа в Озимо, Італія.
У Кастельфідардо він познайомився з братами меншими конвентуальними, які служили в церкві св. Франциска. Таким чином зростало його покликання до францисканської родини.
До ордену вступив 6 квітня 1904 р. Після річного випробування в 1905 р. склав тимчасові монашіобіти. Протягом наступних років, до 1911 р., він навчався у гімназії, а потім вивчав філософію та теологію. У 1909 р. склав вічні обіти. У 1912 р. прийняв дияконські свячення, а пізніше в цьому ж році був висвячений на священника. Першим покладеним на нього обов’язком була роль вихователя молоді у францисканській семінарії в Республіці Сан-Марино. Через п’ять років його призначили настоятелем семінарії, а потім – секретарем провінції.
У 1930 р. разом з групою братів виїхав на місію до Північної Родезії (нині Замбія). Бувнастоятелем францисканської місії, виявляючи велику віру, мудрість та відвагу в організації цього нового монастиря. У 1938 р. указом Святого Престолу місія була підвищена до статусу апостольської префектури, а Слугу Божого призначено апостольським префектом. У 1949 р., після 11 років виконання цієї функції, він став апостольським вікарієм у Ндолі (Замбія). Через десять років, в 1959 р., місія була реформована в єпархію і Костантин став першим єпископом Ндоли.
Коли через свій вік залишив посаду, і 24 квітня 1966 р. новий ординарій єпархії прийняв управління в єпархії, то єпископ Костантіно попросив, щоб він міг залишатися звичайним місіонером і перенісся до місії св. Терези в Ібензі (Замбія).
В останні роки свого життя, як звичайний монах, він був готовий виконувати будь-яку роботу. У житті спільноти був прикладом для інших монахів, стимулом зануритися у глибоку молитву, до індивідуальної праці та до побудови братерської єдності.
Помер 19 серпня 1983 року, готуючись брати участь у церковних молитвах.

о. ЛЕОН ВЕЙТЕЙ (Léone Veuthey) † 7.06.1974

Слуга Божий Леон Вейтей народився 3 березня 1896 р. в Доренасі, невеликому гірському селі у французькій частині Швейцарії.
У 1913-1920 рр. працював вчителем і його запам’ятали як чудового викладача.
У віці 25 років відчув гостре бажання навернутися, і постановив вступити до Ордену Братів Менших Конвентуальних. У 1921-1922 рр. відбув новіціат у Шварценберзі, Німеччина. Тимчасові обіти склав 19 жовтня 1922 р., а вічні обіти – 25 липня 1925 р. Він був висвячений на священника 16 серпня 1925 р.
У 1926-1945 рр. він виконував різні та важливі обов’язки в ордені: викладача у Фрібурзі (Швейцарія), віцеректора Міжнародного Серафимського Коледжу в Римі, дійсного професорааскетичної та містичної теології, історії релігії та думок св. Бонавентури, генерального асистента, викладача філософії в Римі.
24 травня 1945 р. він заснував в Ассізі “Круціату Милосердя”, метою якого було поширити дух служіння серед вірних.
У 1946-1954 рр. він познайомився з Рухом Фоколярі в Римі і з цього знайомства зародилися плідні стосунки, які втілились  у 1950 р. у створення “Круціату Єдності”.
У 1954 р. його перевели до Бордо, Франція, де він 11 років виконував функцію вікарія парафії. У 1965 р. повернувся до Риму і прийняв обов’язки духовного керівника та професора Міжнародного Серафимського Коледжу.
У 1969 р. розпочинається дорога страждань Слуги Божого через хворобу Паркінсона, яка спричинила до його смерті. Помер 7 червня 1974 р. у віці 78 років у Римі.
Отець Леон був не лише цінним філософом, богословом, маріологом, педагогом, великим вчителем духовного життя та спекулятивної містики, але й людиною глибокого внутрішнього життя, опорою якого було постійне і сильне бажання досягнути святість. Це бажання він реалізовував слідуючи вказівкам Євангелія за прикладом св. Франциска і реалізував це прагнення у францисканській родині, яку він завжди любив і збагачував своїм життям.
Непересічною є людська і духовна постать о. Леона, який протягом 78 років життя вмів поєднати любов до літератури та поезії, філософії та теології, аскетики та містики, споглядання та дії. Через те слід вважати його одним із найвидатніших представників францисканців ХХ століття.