Йосиф Катажинец народився 7 жовтня 1889 р. в с. Обидів (парафія та район у Кам’янці-Струмиловій, близько 50 км від Львова, на території сьогоднішньої України).
Навчався в школі у Радехові, після завершення якої міг поступити до вчительської семінарії у Львові, до якої потрапив у 1904 р.
У 1908 р. розпочав новіціат в Ордені Братів Менших Конвентуальних у Львові, прийнявши чернече ім’я Венантій. Через рік, після складення чернечих обітів (26 вересня 1909 р.) був направлений на філософсько-теологічне навчання до Кракова; там, також, 2 червня 1914 р. прийняв пресвітерські свячення.
Протягом року о. Венантій служив вікарієм у парафії в Чишках, розташованих на південному сході від Львова. Служив Євхаристію, сповідав, звершував Таїнства Хрещення, Подружжя, Єлеопомазання, молився над померлими. Вірні відчували доброту і лагідність молодого священника, і для багатьох він став постійним сповідником і духівником.
Згодом він почав виконувати завдання наставника новіціату, що вимагало делікатності, хоч ще на цей час не досягнув необхідного віку. Він оточив своїх вихованців добротою, теплом і довірою та почав розкривати їм таємниці францисканського життя.Від 1916 р. і до 1919 р. був також вихователем семінаристів.
Маючи слабке здоров’я, о. Венантій захворів на туберкульоз, але незважаючи на недугу, його запал як вихователя не зменшився. На деякий час його відправили на відпочинок до Ганачова й Кальварії Пацлавської. У 1920 р. його перевели до санктуарію у Кальварії Пацлавській, де він і помер 31 березня 1921 р. Його тіло, поховане 2 квітня на місцевому кладовищі, було пізніше, 16 серпня 1950 р. перенесено до внутрішньої галереї монастиря. З березня 2018р його могила знаходиться всередині санкруарію Матері Божої Кальварійської.
Наслідуючи в чернечому та священницькому житті вбогого і стражденного Христа, він реалізував францисканський ідеал minoritas – брата меншого. Убогий, жертовний, скромний, покірний, не шкодуючи себе у служінні, прагнув осягнути чернечу досконалість, до якої так довго готувався під час формації і яка довершилась на смертному ложі, коли він мав неповних 32 роки.
Францисканці, переконані у святості його життя, ініціювали процес беатифікації, який ще раніше пропонував св. Максиміліан Марія Кольбе, який знав особисто о. Венантія. Децізіальний беатифікаційний процес розпочався 27 червня 1950р. 26 квітня 2016 р. папа Франциск підписав декрет про героїчність чеснот Преподобного Слуги Божого Венантія Катажинця.
Kategoria: Слуги Божі
о. ДІДАК КЕЛЕМЕН (Didák Kelemen) † 28.04.1744
Слуга Божий Дідак Келемен, апостол і популярний проповідник, колишній провінційний міністр в Угорщині, народився в Меренії (Ковасна в сучасній Румунії), а помер у Мішкольці (Угорщина) у 1744 році.
Дідак Келемен народився в 1683 році в місті Гаромшек (Трансільванія). Навчався в Пряшеві, приєднався до ордену францисканців і там наприкінці навчання став викладачем. Вчителював недовго, оскільки під час контрреформації потрібні були нові церкви та школи, особливо в Парціум(нині в Румунії). Його настоятелі вирішили доручити йому це завдання. Двічі був обраний угорським провінціалом Ордену Братів Менших Конвентуальних. Він відповідав за будівництво церкви Успіння Божої Матері, монастиря та школи в Мішкольці, будівництво церкви та монастиря в Ньїрбаторі та за оновлення францисканського монастиря та церкви в Бистриці.
У 1725 році він поїхав до Пожонь (нині Братислава). По дорозі був шокований, побачивши повну відсутність католицьких церков та священників. Отець Дідак вирішив перервати свою подорож і звернувся з проханням до повіту Боршод відкрити монастир Братів Менших Конвентуальних у Мішкольці. Він також наглядав на початку будівництва церкви за виконанням робіт, а потім через кілька місяців покинув будівництво і вирушив у місіонерську подорож.
У 1739 році, через кілька років після повернення до Мішкольці, у країні спалахнула ще одна епідемія. Єпископ Егеру запросив Дідака Келемена провести благальні молитви за людей, постраждалих від чуми, з метою її швидкого закінчення. Отець Дідак, який пережив дві епідемії і бачив їхні жахливі наслідки, як фізичні, так і моральні, цілу ніч молився, лежачи хрестом перед вівтарем, щоб пізнати волю Бога. Прибувши до Егеру, він попросив благословення єпископа розпочати подорож, яка вела через села Великої Угорської Рівнини, які постраждали від епідемії. Це була його остання місіонерська подорож. Його тіло було ослаблене за три десятиліття безперервної праці, багатьох чувань, труднощів, подорожей та постійного браку відпочинку.
Перші місяці 1744 року він провів на ложі недуги. Однак його розумові сили залишилися неушкодженими. Він був радником, втіхою та духовним лідером для людей, зібраних навколо нього аж до останнього моменту. Останній раз піднявся 21 квітня, щоб очолити загальні збори провінції в монастирі, тим самим виконавши прохання генерала ордену. З Божою допомогою і завдяки наполегливості, він провів і завершив триденну зустріч, але це був останній ривок його витривалості. Він помер через чотири дні, 28 квітня.
У спадок залишив 13 томів проповідей, контемпляції та молитов. Його могила, надгробний пам’ятник і портрет сьогодні знаходяться в церкві, яку він заснував.
Процес беатифікації отця Келемана розпочався незабаром після його смерті. Його біографію написав один із братів словацького походження, який був його послушником. Слава про святість добре зафіксована у всіх храмах та монастирях у яких працював отець, у вигляді картин, різьби, скульптури тощо, на яких зображений Слуга Божий. У Ньїрбатор навіть постать св. Франциск має риси отця Дідака. Через три століття Слуга Божий все ще відомий і цінується в релігійних громадах Угорщини. Це було підтверджено процесом щодо його святості на єпархіальному етапі, що розпочався35 років тому в Егері (де він помер і був похований).
бр. СТЕФАН ІГЛОДИ (Štefan Iglódy) † 6.11.1639
Еліаш Іглоди (пізніше Стефан) народився в 1621 р. в Кісронводі. Він походив із аристократичної родини, завдяки якій отримав хорошу освіту. Його батьки були кальвіністами.
У 1635 р. до міста прибули апостольські місіонери. Це були францисканці, вислані з Угорщини тодішньою Конгрегацією пропаганди віри. Вони познайомилися з 16-річним Еліашем. Незабаром юнак виявив прагнення стати католиком. Навесні 1636 р. він став свідком дива, коли один із місіонерів врятував життя князя завдяки молитві. Ця подія спричинила, що весь княжий рід перейшов в католицизм, а також значна частина прислуги. Сам Еліаш попросив дозволу приєднатися до францисканців. Це сталося в 1638 р. під час пасхального періоду.
Отримавши монаший одяг, він також отримав з рук провінційного міністра монаше ім’я Стефан. Облечини відбулися в монастирі в Раді. Коли він вступив до новиціату, то був юнаком повним радості.Оскільки він знав угорську мову, то саме йому доручили робити збірки по селах на користь монастиря.
Пригода молодого Стефана у францисканській спільноті тривала лише шість місяців. У неділю, 6 листопада 1639 р., коли він проходив через маєток кальвіністів у Мали Гореш, двоє з кальвіністів напали на нього, повалили з коня, прив’язали до дерева, змушуючи – під страхом смерті – скинути монаший габіт і зректись католицької віри. Коли він не погодився на їхні вимоги, вони вирізали йому знак хреста на чолі турецькою шаблею і катували у жахливий спосіб. Стефан кричав: „Ісусе, Маріє, допоможіть мені!” і просив мучителів зупинитись. Але це ще більше їх розлютило, і один з них перерізав йому горло.
Поховали бр. Стефана 16 листопада 1639 р. З почестями, гідними мученика, його тіло було покладено у склепі каплиці св. Андрія. Пізніше його перенесли до Рад.
У ХІХ столітті як монастир, так і церква були зруйновані. У 2011 р. археологи з Рад виявили залишки старого монастиря та знайшли могилу мученика в руїнах церкви. Наразі його тіло проходить наукові дослідження.