Kategoria: ОРДЕН

in 0by

бл. Збігнєв Стшалковскі і бл. Михайло Томашек (†9.08.1991)

Збігнєв Стшалковскі народився в Тарнові (Польща) 1958 року. Вступив до Ордену Братів Менших Конвентуальних і у 1980 році склав перші обіти. Отримавши пресвітерські свячення 1986 року, два роки навчав у середній школі в Легниці, після чого розпочав місіонерську працю в Перу. 
Михайло Томашек народився в с. Ленкавіци біля Живця (Польща) 1960 року. Перші обіти склав у Ордені Братів Менших Конвентуальних 1981 року, а у 1987 році став священиком; на місії до Перу виїхав після двох років душпастирської праці.
В парафії в Паріакото (дієцезія Чимботе) брати перебували майже два роки. Увечері 9 серпня 1991 року, після побіжного судового процесу, їх вбили партизани комуністичної організації „Світлий шлях”.
 5 грудня 2015 року, в Цімботе у Перу, їх проголосили блаженними.

Боже, Ти покликав блаженних Міхала і Збігнєва, священиків, наслідувати Христа за прикладом святого Франциска Ассізького, † і для добра довірених їм людей, зміцнив їх своїм Духом аж до мученицької смерті, * вчини, щоб ми за їхнім заступництвом зростали в любові до Тебе і у смиренній службі до найменших. Через нашого Господа Ісуса Христа, Твого Сина, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог на віки вічні. Амінь.

in , 0by

Бл. Карл де Діос Муріас († 18.07.1976)

17 липня у францисканських храмах згадуємо бл. Карла Муріаса
Бл. Карл де Діос Муріас народився 10 жовтня 1945 року в Кордові (Аргентина). Після закінчення середньої школи він поступив у військовий ліцей, де досяг високої успішності у навчанні.
У 1966 р., у віці 21 року, він розпочав постулат у монастирі св. Йосифа в Монтевідео, а рік потому – новіціат. Під час навчання в семінарії він зі смиренням приймав настанови викладачів і наставників, щоб стати хорошим францисканським монахом. 31 грудня 1971 року Карл склав вічні обіти, а через рік, 17 грудня 1972 року, прийняв з рук єпископа бл. Анджелеллі пресвітерські свячення.
Від 9 січня 1976 року і аж до смерті Карл виконував обов’язки вікарія в Чамікаль у дієцезії Ла-Ріоха, де настоятелем був бл. Габріель Лонгевілль, французький місіонер. О. Карл був ревним проповідником Доброї Новину серед люду, відверто не погоджувався із пануючою несправедливістю влади, та через це здобував неприязнь державних управителів.
У неділю звечора, 18 липня 1976 року, його, разом зі бл. Гавріелем Лонгевілль, забрало кілька незнайомців, які представились посланцями влади. Їх обох піддали тортурам і брутально вбили того ж вечора.
Незадовго перед вбивством, знаючи про небезпеку, яка йому загрожує, на запитання, чи не краще було б для нього відійти, о. Карл відповів : „Ліпше вмерти замолоду, щось зробивши, аніж у старості, не зробивши нічого”.
О. Карл був зачислений до лику блаженних 27 квітня 2019 року разом з єпископом дієцезії Ла-Ріоха Енріко Анджело Анджелі Карлетті, о. Габріелем Лонгевілль і Венчеслао Педернера, батьком сім’ї.

Всемогутній і вічний Боже, Ти обдарував блаженних мучеників Карла де Діоса  i сподвижників благодаттю боротьби аж до смерті, практикуючи справедливість; †даруй своєму народу, що переживає у надії труднощі цього життя * щоб ми могли споглядати твоє обличчя назавжди. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні. 

in 0by

Св. Максиміліан Марія Кольбе († 14.08.1941)

Раймонд (ім’я, отримане при хрещенні), Максиміліан Кольбе народився в Здунській Волі у 1894 році. У Львові, разом із   своїм старшим братом, у 1910 році вступив до ордену францисканців (OFMConv). Тоді отримав ім’я Максиміліан. Від 1912 року навчався в Римі. Там він здобув докторський ступінь з філософії та теології, також там, разом із кількома братами, в 1917 році започатковує рух під назвою Лицарство Непорочної. У Римі в 1918 році був висвячений на священика. Через рік повернувся до Польщі. У січні 1922 року в Кракові розпочав публікацію щомісячного журналу „Лицар Непорочної”.
У 1927 році заснував біля Варшави монастир-видавництво під назвою Непокалянів, який незабаром став великим католицьким пресовим і євангелізаційним осередком. Там друкувалися кілька багатотиражних журналів, а від 1935 року також католицький щоденник „Малий щоденник”. У березні 1936 року його тираж у будні дні становив 115 тисяч примірників, а два роки пізніше досягнув (в 10 різних видавництвах) майже 250 тисяч. Тираж основного щомісячного журналу „Лицар Непорочної” в грудні 1938 року сягнув мільйона примірників.
У 1930 році св. Максиміліан виїхав до Японії, де розпочав друк японського відповідника „Лицаря Непорочної”, а, незабаром, і в Японії заснував монастир (Mugenzai no Sono) на зразок того, що знаходився в Непокалянові. Розпочав організацію подібних закладів у Китаї та Індії. Однак у 1936 році повернувся до Польщі, щоб покерувати Непокаляновом, який на цей час став найбільшим католицьким монастирем у світі. У момент спалаху ІІ світової війни там проживало та працювало приблизно 700 монахів.
У грудні 1938 року в Непокалянові почала діяти власна радіостанція та розпочало надавати трансляцію Радіо Непокалянів. Св. Максиміліан думав над поліпшенням розподілу непокалянівської преси, про будову летовища на території монастиря, з якого могли б злітати літаки з братами монахами за штурвалом. Цей останній план св. Максиміліана та ідею щодо створення відділу фільмів у Непокалянові перекреслив спалах ІІ світової війни.
Після початку ІІ світової війни о. Максиміліана разом з тридцяти чотирма братами арештовано та вивезено спершу до табору в Ламсдорфі, потім до Амтіц та врешті до Остжешова. До Непокалянова він повертається 8 грудня 1939 року. 17 лютого 1941 року його арештовано вдруге та ув’язнено в Павяку, центральній в’язниці Гестапо у Варшаві. 28 травня 1941 року перевезено до концентраційного табору в Аушвіц-Біркенау, де він стає номером 16 670. Тут о. Максиміліан підтримує впавших на дусі, сповідає, ділиться тим, що найцінніше: мискою супу і хлібом. В кінці жертвує своє життя за невідомого в’язня Франциска Гайовнічка.
О. Кольбе помер 14 серпня 1941 року, вбитий нацистами уколом з отрутою, як один із останніх в’язнів, замкнений в камері голоду.
Зарахований до лику блаженних 17 жовтня 1971 року папою Павлом VI, натомість Іван Павло ІІ, 10 жовтня 1982 року, проголосив його святим, називаючи „покровителем нашого тяжкого сьогодення”.

Боже, Ти святого Максиміліана Кольбе, пресвітера і мученика, палаючого любов’ю до Непорочної Діви, наповнив ревністю у спасінні душ і любові до ближніх; † вчини милостиво, щоб ми за його заступництвом на славу Тобі сумлінно трудились у служінні людям * і аж до смерті змогли уподібнитись до Твого Сина. Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.

in 0by

Бл. Інокентій Гуз († 6.06.1940)

 

 


  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інокентій Войцех Гуз народився 18 березня 1890 року у Львові. Вступив до Ордену Братів Менших Конвентуальних. Пресвітерський сан прийняв 2 червня 1924 року. Працював, між іншим, у Ганачеві і Чижках біля Львова, у Львові і Гродно – там допомагав о. Максиміліану Кольбе у видавництві „Лицаря Непорочної”. Тут 21 березня 1940 року його заарештували росіяни. Інокентію вдалося втекти з в’язниці, проте 2 квітня 1940 року його схопили німці. Перебував в ув’язненні в Сувалках і Дзялдові. 18 травня 1940 року його перевезли до концтабору в Заксенгаузен-Оранієнбург у Німеччині, де жорстоко катували. Загинув 6 червня 1940 року, удушений струменем води, який йому під тиском вливав до вуст німецький солдат. 

Один із 108 мучеників часів Другої світової війни, яких Святіший Отець Йоан Павло ІІ зарахував до лику блаженних 13 червня 1999 року. Серед тих мучеників – семеро францисканців з Ордену Братів Менших Конвентуальних: четверо з Непокалянова – о. Антонін Баєвський, о. Пій Бартосік, бр. Тимофій Трояновський і бр. Боніфатій Жуковський; двоє з Білорусі – о. Ахіллес Пухала і о. Герман Стемпень.

Всемогутній, вічний Боже, Ти дозволив блаженному Інокентію і його сподвижникам, мученикам, страждати заради Христа; † також і нам у нашій слабкості простягни руку божественної допомоги, * щоби, так як вони не завагались умерти задля Тебе, ми жили непохитні у Твоєму сповідуванні. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні. 

in 0by

Бл. Альфонсо Лопес († 3.08.1936)

Під час громадянської війни в Іспанії на початку ХХ століття християнський культ був цілковито заборонений, нищилися і спалювалися церкви та монастирі, через переслідування мученицькою смертю загинуло близько 10 тисяч християн, серед них 13 єпископів, 4184 священики і семінаристи, 2365 монахів, 283 монахині і тисячі вірних. 
Серед мучеників з часів громадянської війни в Іспанії є 6 францисканців конвентуальних із Гранульєса. Папа Йоан Павло ІІ зарахував їх до лику блаженних 11 березня 2001 року.
Отець Альфонсо Лопес відзначався любов’ю до Бога і ближнього, вшануванням Пресвятої Діви Марії. Був розстріляний 3 серпня 1936 року разом із братом Михайлом Сальвадором, який виконував обов’язки кухаря у монастирі. 
Отець Модест Вегас був хорошим проповідником і сповідником. Після фіктивного процесу, під час якого блаженний відважно виступив на захист віри і Церкви, його розстріляли 27 липня 1936 року.
Отець Діонісій Рамос був ревним священиком, відзначався глибокою вірою, любов’ю і покорою. Його і брата Франциска Хатіва розстріляли 31 липня 1936 року. 
Отець Петро Рівера у своєму житті відзначався глибокою духовністю, був інтелігентною і здібною людиною. Його вбили 1 вересня 1936 року.

Боже, Ти блаженним мученикам, Альфонсові та сподвижникам, дозволив стати свідками Христової віри у дусі всепрощення, † дозволь, щоб ми, сильні їхнім заступництвом, * стали вірними у сповідуванні Твого Імені. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, *Бог, на віки вічні.

in , 0by

бл. Людовік Армон Адам († 13.07.1794) і бл. Миколай Савуре († 16.07.1794)

Під час Французької революції XVIII століття на кораблях у Рошфорі були ув’язнені 829 священиків і ченців, оскільки вони відмовилися скласти присягу вірності цивільній Конституції. Вони зазнали репрсій, великого приниження і брутального утиску. Протягом десяти місяців померло 547 осіб. З-посеред цих героїв віри й вірності Папі і Римській Церкві 1 жовтня 1995 року Папа Йоан Павло II зарахував до лику блаженних Йоана Батиста Сюзі і 63 його сподвижників. Серед них було двоє францисканців з Ордену Братів Менших Конвентуальних: Людовік Армон Адам і Миколай Савуре. 
Людовік Армон Адам народився 1741 року. Його звинуватили в тому, що він служив Святу Месу і ходив у рясі. Блаженний помер у в’язниці 13 липня 1794 року.
Миколай Савуре народився 1733 року. Товаришам у нещасті блаженний дав приклад побожності й терпеливості під час випробування і тортур. Силу в труднощах він черпав із навчань святого Бонавентури. Земне життя закінчив 16 липня 1794 року. 

Господи, наш Боже, Ти в страшному утискові обдарував блаженних мучеників Людовикa i Миколая благодаттю вірності й прощення; † вчини за їхнім заступництвом, щоб ми завжди були готові відстоювати вірність Церкві * та були відкриті на примирення з братами. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, на віки вічні.